Нещодавно у відділі мистецтв бібліотеки імені Дмитра Чижевського відбулася подія, що поєднала наукову глибину з культурною спадщиною України – етнологічні читання на тему «Павло Чубинський та етнографи-дослідники нашого краю». Організаторами заходу виступили бібліотека та Центральноукраїнський обласний краєзнавчий музей.
Захід відкрила завідувачка відділу мистецтв Світлана Ушакова, яка акцентувала увагу на винятковому значенні етнографічної праці Павла Чубинського. Зокрема, йшлося про його багатотомне етнографічно-статистичне дослідження українських земель, що стало одним із найповніших у ХІХ столітті. Видання нині зберігається у відкритому доступі відділу мистецтв.
Павло Чубинський: більше, ніж автор гімну
Спікерка Світлана Проскурова, українська етнологиня та наукова співробітниця Регіонального центру наукових історико-краєзнавчих досліджень при Центральноукраїнському обласному краєзнавчому музеї, представила глибоку біографічну розвідку про Чубинського. Вона наголосила, що він відомий українцям переважно як автор слів державного гімну, але водночас був видатним етнографом, фольклористом і громадським діячем.
Павло Чубинський народився у небагатій дворянській родині, яка, за деякими джерелами, належала до гербу Леліва. Його життя було сповнене драматичних подій – дві репресії, заборона проживати у столиці, складний побут і водночас – блискуча наукова діяльність. Він був лауреатом престижної Уваровської премії, багато подорожував українськими землями, здійснюючи глибокі польові дослідження. Маючи респондентів–місцевих помічників, він зібрав унікальний фольклорний матеріал із трьох губерній. У перших двох томах свого видання він опублікував чумацькі пісні з нотами, що стали безцінним джерелом для подальших дослідників.
Світлана Ушакова також звернула увагу на унікальність самого видання Чубинського: перший його випуск мав обмежений тираж і був розповсюджений лише серед членів Південно-Західного відділу російського географічного товариства. Це зробило видання рідкісним і цінним джерелом для науковців.
Порівняння з Володимиром Ястребовим
Другим спікером став Павло Рибалко, заступник директора Центральноукраїнського обласного краєзнавчого музею. Його виступ був присвячений порівняльному аналізу життєвого шляху та творчого спадку Павла Чубинського та іншого видатного етнографа – Володимира Ястребова.
Хоча науковці не були особисто знайомі, оскільки жили у різні періоди, між їхніми біографіями та підходами до етнографії виявилося чимало спільного. Обоє отримали академічну освіту, мали кандидатські ступені, прагнули викладати, а з 30 років почали активно займатися польовими етнографічними дослідженнями. Життя обох видатних особистостей обірвалося завчасно: Ястребов помер у 43 роки, Чубинський – у 44.
Павло Рибалко навів приклади єдиного напрямку їхніх досліджень. Наприклад, трактуючи космогонічні уявлення українців Ястребов писав, що для них «всі світила – це отвори в небі». У записах Чубинського читаємо, що «сонце – це отвір зроблений у хмарах», а «місяць – круглий отвір у небі». Обоє зафіксували, що в уявленнях простих людей «Чумацький шлях – дорога в Єрусалим». Подібними були й поняття про підземний світ: Чубинський занотував, що «під землею знаходиться вода», Ястребов – «велике озеро». Обидва описували міфічну структуру світу, де земля спирається на трьох китів, що стоять на воді та трьох залізних стовпах.
Ястребов, згідно з листом до Федора Вовка (грудень 1894 року), посилався на записи Чубинського, що свідчить про вплив останнього на молодше покоління науковців. На жаль, велика частина листів Ястребова була втрачена, тож дослідники не виключають, що згадок про Чубинського могло бути більше.
Спадщина, яку необхідно вивчати
На завершення читань Світлана Ушакова підсумувала: немає жодного українського етнографа, який би не посилався на Чубинського. А Світлана Проскурова наголосила, що він не просто піднімав етнографію як науку, а був видатним юристом, організатором, дослідником із науковим баченням. Вона справедливо зазначила: «Його місце – серед топ-10 українських діячів, які мають бути об’єктом ґрунтовних досліджень».
Захід завершився активним обговоренням, численними запитаннями. Присутні із захопленням слухали виступи спікерів, відчуваючи справжній зв’язок із глибинами української духовної культури.
Етнологічні читання дозволили краще осмислити постаті, які формували українську ідентичність, і вкотре нагадали: історія етнографії – це невід’ємна частина історії українського народу. Цей захід став важливим кроком у справі популяризації національної спадщини, а сам формат етнологічних читань буде продовжено й надалі.
Попереду – нові зустрічі, присвячені видатним постатям, чия діяльність варта глибокого пізнання та пошани.
Наталія Гапіченко,
відділ мистецтв
