Місто втраченої краси

Місто втраченої краси

Володимир Поліщук, Сергій Невесьолов та Валентина Сємічова відомі багатьом кропивничанам як поважні дослідники історії Кропивницького.

В Цифровій бібліотеці нашої книгозбірні можна прочитати багато книг цих авторів. Наприклад, «Проєктував у часи Андрія Достоєвського», «Розбудовував Єлисаветград 32 роки», «Нездійснені проекти» «Будинок кількох архітекторів», «Коли реклама мала власні імена» та інші.

Невдовзі з’явиться ще одна – «Місто, якого уже немає». Презентували її Володимир Поліщук та Сергій Невесьолов теж в бібліотеці Чижевського.

Об’єктами дослідження краєзнавців цього разу стали будівлі, які зруйнували час і люди. Частіше люди з їхнім марнославством, жагою до влади та грошей.

Вже немає заїзного двору Феодосія Зеленщенка. На його місті виблискує синіми вікнами коробка обленерго. Замість трамвайного депо, колій та вагонів трамвайного сполучення в нас встановили пам’ятний знак на Дворцовій. Нічого не нагадує про Знаменську церкву чи каскадний сквер, який зруйнували під час спорудження будівлі обласної прокуратури. І вже ніхто не відповість на питання, чи так необхідно було жертвувати одним з найулюбленіших місць відпочинку жителів тодішнього Кіровограда?

Родзинкою презентації, проведеної відділом мистецтва, були спогади людей, які пам’ятають місто іншим. Так, автор книги про історію Кіровоградської єпархії УПЦ та церков Олександр Мануйлов розповів про Успенський кафедральний собор.

Будівництво собору відбувалося за часи заснування фортеці святої Єлисавети – 1754 року. Якщо бути більш точними, дерев’яну церкву купили в селі Федоровці, розібрали, а потім зібрали і освятили на подолі. У 1788 році Іван Красноглазов на честь отримання звання полковника розпочав на місці дерев’яної церкви будувати кам’яний храм. В документах зазначається, що 1801 року Успенська кам’яна церква отримала статус кафедрального собору. В Країні Рад храм перетворили на спортклуб. Під час Другої світової його пошкодила радянська ж бомба. Собор з більш ніж півторастолітньою історією можна було відновити, але зробили навпаки. Важливіше було побудувати в центрі міста будівлю нової віри – обком компартії. Така доля спіткала низку культових споруд тодішнього Кіровограда.

Учасники презентації почули цікаві історії про будинок купця Заславського, станцію прокату човників, каскадний сквер, трамвайне депо, гостинний двір Голдберга, кінотеатр «Сивашець», готель «Петербурзьський» та інші будівлі, які, за словами Сергія Невесьолова, можна було зберегти і які були б прикрасою міста.

Відео презентації книги «Місто, якого уже немає» дивіться на бібліотечному каналі YouTube.

Лариса Семенова,
відділ соціокультурної діяльності

Залишити відповідь