Трагічні постаті Зеленої Брами

Трагічні постаті Зеленої Брами

П’ятдесят графічних реконструкцій портретів командирів 6-ї та 12-ї армій були представлені на презентації великого дослідницького проєкту «Командири Зеленої Брами» в головній книгозбірні Кропивницького та області.

Ці армії під командуванням генералів Івана Музиченка та Павла Понєдєліна, що відходили від західного кордону, влітку 1941-го в межиріччі річок Синюхи та Ятрані потрапили в оточення і були практично повністю знищені.

Правду радянська пропагандистська машина приховувала понад 40 років. Тоді в уманському котлі зникли 6 радянських корпусів, 17 дивізій, загинули більше 18 тисяч військових, понад 100 тисяч, за даними німецької сторони, потрапили в полон. Більшість з цих людей загине в глиняному кар’єрі, який перетворили на табір військовополонених – «Уманську яму».

Генерал-лейтенант Музиченко став першим з командармів Червоної Армії, які потрапили у полон. Після звільнення американцями з концтабору, пройшов спецперевірку смершівців, пішов у відставку в 1947 році і дожив до 69 років.

Генерал-майора Понєдєліна, який до квітня 1945 року знаходився у в’язниці, а потім у п’яти таборах для військовополонених, звинуватили у зраді та у 1950 році розстріляли за вироком Військової колегії Верховного Суду.

Про долі півсотні командирів, завдяки дев’ятирічній дослідницькій роботі кандидата історичних наук, доцента, завідувача кафедри історії України ЦДПУ імені Володимира Винниченка Олександра Чорного, можна дізнатися, переглянувши виставку. Науковець не тільки збирав інформацію про командирів. Йому було цікаво власноруч реконструювати їхні образи, зобразити обличчя, очі цих людей.

Важливим моментом роботи відомий кропивницький історик та письменник Василь Даценко, автор книги «Зелена Брама. Повернення до легенди», назвав той факт, що науковцю були цікаві долі військових, незважаючи на їхні вчинки, героїчні чи зрадницькі.

Так, генерал-майора Маркіса Саліхова заарештували у липні 1941 року за обвинуваченням у неналежному виконанні обов’язків командира дивізії під час боїв у районі Хотина. Військовий трибунал Південного фронту засудив його до 10 років ув’язнення з відтермінуванням строку до кінця воєнних дій з відправкою на фронт та пониженням у військовому званні до полковника. У серпні в районі Дніпропетровська Саліхов потрапив у німецький полон. До червня 1942 року перебував у таборах для військовополонених. Перейшов на бік німців: працював викладачем у розвідшколах. В Радянському Союзі 1943-го був заочно засуджений до розстрілу і до 1955 року розшукувався як державний злочинець. У 2000-х роках стало відомо, що після війни Саліхов деякий час проживав у Мюнхені, а помер у Стамбулі в серпні 1958-го під іменем Мірходжа Ерелі. Деякі дослідники відзначають, що Саліхов залишив невеликі спогади про війну, які нині зберігаються в архіві Гуверського університету в США.

В.о. командира 15-ї мотострілецької дивізії генерал-лейтенант Іван Ласкін потрапив в оточення, вийшов з нього, перейшов лінію франту. Брав участь у боях за Севастополь. Особисто приймав капітуляцію генерал-фельдмаршала Фрідріха Паулюса у Сталінграді. Це не завадило СМЕРШу у 1943 році звинуватити Ласкіна у роботі на німецьку розвідку та приховуванні факту перебування у полоні. Арештували у 1944-му і через вісім років засудили ще до десяти у виправно-трудових таборах. Після смерті Сталіна Ласкіна реабілітували та відновили в лавах Червоної Армії. Генерал-лейтенант залишив спогади, частина з яких так у не була опублікована.

Під час презентації Олександр Чорний коротко розповів про всіх героїв свого дослідження, підкресливши мізерність інформації про них.

«Серед тих, хто вийшов з оточення і вижив, лише декілька людей наважилися залишити спогади. Такі трагічні історії, трагічні постаті… Я думаю, ми повинні про них пам’ятати», – зазначив дослідник.

Відео презентації можна побачити на бібліотечних сторінках у Facebook та YouTube.

Лариса Семенова,
відділ соціокультурної діяльності

Залишити відповідь