Днями в літературному хабі «Таїна тексту» Бібліотеки Дмитра Чижевського зустрілися ті, для кого слово – зброя не менш дієва, ніж будь-яка інша. Захід під назвою «Артсемінар ГАСЛО. Пролог» об’єднав письменників, видавців, науковців і воїнів – людей, які досліджують слово, творять його і водночас захищають землю, де воно народжується. Це був вступ до важливої події – щорічного артсемінару «ГАСЛО», який відбувся у мальовничих Ставидлах на березі Сухого Ташлика.
Перший заступник голови обласної ради Юрій Семенюк подякував творчій еліті за активну громадянську позицію та підкреслив, що зустрічі на кшталт «ГАСЛА» проходять на тлі непростих буднів війни, але саме в такі моменти важливо не зупинятися і продовжувати розвиток – це і є доказом того, що українці залишаються міцною нацією.
«Такі зустрічі мають велике значення – коли творча спільнота об’єднується, коли є нагода почути відомих письменників і поетів, які через власний досвід і пережиті життєві ситуації говорять із нами мовою своїх книг», – звернулася до учасників заходу заступниця директора департаменту культури і туризму облдержадміністрації Тетяна Роман.
За словами поета Олександра Косенка, історія проєкту почалася задовго до сьогоднішніх Ставидел. Первісну ідею – створити літературну резиденцію, «співуче поле», де письменники могли б збиратися для спільної роботи, – свого часу підказав йому наш земляк Віктор Погрібний, відомий письменник, публіцист та багаторічний керівник Кіровоградського обласного літоб’єднання «Степ». Але втілити задум одразу не вдалося. Перший крок стався пізніше: після Мовного Майдану Косенко разом із літературним критиком Євгеном Бараном сім років поспіль здійснював сходження на Говерлу на підтримку української мови – традицію перервала лише пандемія. Далі були Всеукраїнський літературний артсемінар «КУСТ» у Рівному, міжнародний літературно-мистецький фестиваль молодих авторів «Карпатський пегас» у місті Виноградів – і кожен із цих проєктів так само згасав через зовнішні обставини, доки не вирішили перенести ідею на Кіровоградщину. Так «ГАСЛО» стало продовженням живого літературного руху – вперекір усім викликам.
Усі ці заходи – і «Говерлу», і «КУСТ», і «Карпатський пегас», і саме «ГАСЛО» – об’єднує одна ідея: вони є важливою всеукраїнською платформою неформальної літературної освіти, де досвід передається з рук у руки, від автора до автора. Артсемінар збирає митців з усіх куточків України – як тих, хто робить перші кроки в літературі, так і визнаних майстрів слова. Саме в Ставидлах відомі прозаїки, поети й критики проводять практичні семінари з редагування текстів, аналізують рукописи молодих учасників і діляться досвідом, якого не знайти в жодних підручниках.
Центральною темою розмови стала теза, яку сформулював поет і видавець Сергій Пантюк: саме війна відродила справжню, живу українську літературу. За його спостереженням, до 2014 року літературний процес в Україні рухався дуже мляво. Але повномасштабне вторгнення породило хвилю авторів, які раніше не мали жодного стосунку до літератури, – серед них і Віталій Запека, прозаїк і військовослужбовець, чиї книжки сьогодні читають як правдиві свідчення доби.
Пантюк також відзначив різке зростання інтересу до української літератури у світі після 2022 року: авторів воєнної тематики почали активно перекладати. Світову увагу, якої не вдавалося привернути роками миру, принесла війна.
Віталій Запека поділився власним досвідом поєднання фронту й творчості. Він розповів про зруйновану Мар’їнку, суворі солдатські будні та народження текстів безпосередньо там, де ще вчора лунали вибухи.
За даними літературознавиці Марини Рябченко, яка досліджує корпус текстів про війну, у 2019 році на обліку перебувало вже 139 книжок мілітарної прози. Проте, як згадує Запека, тоді традиційна письменницька спільнота нерідко витісняла авторів-ветеранів на маргінес фестивалів – у так звані «ветеранські намети». Після 2022 року ця статистика зросла в рази, а воєнна тематика стала стрижневою для всієї сучасної української літератури.
Про свою роботу розповіла науковиця та поетеса Тетяна Шептицька. Вона досліджує долі митців Розстріляного відродження, знищених тоталітарним режимом у 1930-х роках, і водночас пише вірші, зокрема присвячені постатям того трагічного покоління. За її словами, поєднувати архівні розшуки, науку й власну творчість складно: заглиблення в один напрям неминуче відсуває інший на другий план.
Водночас Тетяна згадала про творчий тандем із чоловіком – Сергієм Пантюком, який є її першим читачем і редактором, як і вона для нього. Саме під час обговорення архівних знахідок у подружжя часто народжуються найглибші поетичні рядки.
Тривожну тему падіння культури читання серед молоді та звички до кліпового мислення замість глибокого занурення в книжку порушив доктор філологічних наук, професор Григорій Клочек. У відповідь на цей виклик він вбачає місію старшого покоління в тому, щоб привчати молодь до тривалої концентрації та показувати: художнє слово залишається найкращим інструментом розвитку мислення.
Цю думку підтримав Віталій Запека. Як сценарист він зіткнувся з вимогою закладати всі ключові ефекти фільму в перші три хвилини, а потім всередині нагадати, про що картина. На його переконання, єдиний спосіб повернути здатність до тривалої концентрації – це привчати дітей читати бодай по 5–10 сторінок щодня, адже художнє слово є справжнім еліксиром для розвитку дитячого мозку.
Півтори години спілкування в бібліотеці стали лише вступом: того ж дня учасники вирушили автобусом до Ставидел, де на них чекала насичена програма артсемінару.
А сама Бібліотека Чижевського залишається відкритим простором для читачів і письменників, досвідчених митців і початківців. Своєю роботою вона доводить просту істину: книга здатна єднати людей за будь-яких обставин – особливо під час війни.
