16 серпня 1941 року Йосип Сталін видав сумнозвісний наказ № 270, який перетворив радянських військовополонених на зрадників.
У рамках просвітницького проєкту «Україна у роки Другої світової війни: маловідомі сторінки» цьому наказу про репресії в радянській армії свою четверту лекцію присвятив кандидат історичних наук, доцент ЦДПУ імені Володимира Винниченка Олександр Чорний.
За словами дослідника, на середину серпня 1941 року на Східному фронті Вермахту вдалося відрізати та оточити кілька потужних угруповань Червоної Армії. В трьох великих котлах опинилися 741 тисяча радянських солдатів і офіцерів. Зокрема у Мінсько-Білостоцькому котлі у полон були захоплені 328 тисяч людей, у Смоленському котлі – 310 тисяч і в Уманському котлі – 103 тисячі військових.
Провину за Мінсько-Білостоцькій котел Сталін та Ставка поклали на штаб Західного фронту. 22 липня 1941 року були розстріляні командувач фронту Дмитро Павлов, начальник штабу фронту Володимир Клімовських, начальник зв’язку фронту Андрій Григор’єв, командувач 4-ї армії Олександр Коробков. 16 жовтня того ж року розстріляли командувача артилерії фронту Миколу Клича, а 23 лютого 1942 року – командувача авіації фронту Андрія Таюрського. Звісно, розстріли ситуацію на фронті не виправили.
Після подій в Зеленій Брамі Сталін вирішив запровадили драконівські методи, аби зупинити масову здачу в полон. Кожен червоноармієць мав боротися з ворогом до останньої можливості, здаватися в полон заборонялося навіть при оточенні. Порушників розстрілювали на місці, а їх сім’ї арештовували та позбавляли будь-якої державної підтримки. Всі радянські військовополонені оголошувалися зрадниками.
Підписали злочинний наказ голова Державного комітету оборони СРСР Йосип Сталін, заступник голови В’ячеслав Молотов, маршали Радянського Союзу Семен Будьонний, Климент Ворошилов, Семен Тимошенко, Борис Шапошников і генерал армії Георгій Жуков.
Цікаво, що сам наказ про репресії йшов під грифом «совершенно секретно» і ніде не публікувався. По армії розійшлася шифрограма Жукова з наказом розтлумачити всім: усі, хто здався в полон, будуть розстріляні. І військові після повернення з полону, і їхні сім’ї.
Не менш цікавими є фігуранти цього наказу. Їх історик умовно розділив на «героїв» та «антигероїв». До перших відносяться замкомандувача Західного фронту Іван Болдін, комісар 8-го мехкорпусу Микола Попель, командир 406 стрілкового полку 124 стрілкової дивізії Тимофій Новіков, командувач 3-ї армії Василь Кузнецов та член військради 3-ї армії Микола Бірюков.
Цапами відбувайлами призначили командувача 28-ї армії Володимира Качалова, командувача 12 -ї армії Павла Понєдєліна та командувач 13-го СК Миколу Кирилова. Так, Качалов на момент підготовки, підписання та оприлюднення наказу вже загинув, але це не завадило на вісім років посадити його дружину, доньку і тещу. Після звільнення дружина почала шукати правду і добилася реабілітації чоловіка після смерті Сталіна, у грудні 1953 року.
Понєдєліна та Кирилова, які потрапили в полон ще 7 серпня, в наказі згадали як зрадників та дезертирів та пізніше заочно засудили до розстрілу. Військові пройшли через кілька концтаборів. У 1945-му їх звільнили американці і вони добровільно повернулися на батьківщину. Вдома їх майже одразу заарештували відповідно до наказу № 270, кинули в тюрму і в 1950-му розстріляли.
Про долю самих підписантів антигуманного наказу №270, їхніх родин та місце документу у радянсько-німецькій війні можна дізнатися з відео лекції на бібліотечних сторінках у Facebook https://www.facebook.com/ounb.kirovohrad/videos/1002113903766099 та YouTube https://www.youtube.com/watch?v=ugBgO0olYSI&t=1351s
Лариса Семенова,
відділ соціокультурної діяльності
