У відділі краєзнавства обласної універсальної наукової бібліотеки імені Дмитра Чижевського відбувся круглий стіл, приурочений до 210-ї річниці від дня народження видатного науковця, славіста, філолога та культурного діяча Віктора Івановича Григоровича. Захід зібрав науковців, бібліотекарів, краєзнавців та представників громадськості, які вшанували пам’ять і наукову спадщину цієї видатної постаті.
У контексті розмов про його внесок та значення для наукового світу особливої уваги заслуговує той факт, що пам’ять про Віктора Григоровича була увічнена ще наприкінці XIX століття. Першим пам’ятником у Єлисаветграді в XIX столітті став монумент видатному вченому – філологу, славісту, фольклористу та історику Віктору Івановичу Григоровичу. Його встановили 30 жовтня 1892 року на Петропавлівському кладовищі за ініціативою колег та учнів – у час, коли вшанування пам’ятниками науковців було рідкістю.
Віктор Григорович народився 12 травня 1815 року в місті Балта. Походив із родини дрібного службовця: батько був українець, мати – полька. Освіту здобував в уніатському училищі при монастирі у місті Умань. Після ранньої втрати матері хлопець рано подорослішав і вирізнявся скромністю, чуйністю та відповідальністю, а також винятковими здібностями до навчання.
У п’ятнадцять років він вступив до Харківського університету, а згодом продовжив навчання в Дерптському, де вивчав античну історію, слов’янські мови та філософію. Вже у 1838 році, у віці 23 років, очолив кафедру слов’янської історії та літератури в Казанському університеті. Його наукова подорож країнами Південно-Східної Європи 1844-1846 років стала визначальною у його науковій кар’єрі: він зібрав понад 580 старовинних рукописів. Ця експедиція принесла вагомі результати та зробила його відомим у науковому світі. Він також виступав за пріоритетність глаголиці як найдавнішої слов’янської писемності.
У 1848 році його перевели до московського університету, але вже наступного року він повернувся до Казані, де працював до 1864 року, активно досліджуючи слов’янські мови та готуючи до друку Маріїнське Євангеліє.
Після виходу на пенсію Григорович оселився в Херсоні, а з відкриттям Новоросійського університету в Одесі став його викладачем і засновником бібліотеки, передавши до її фонду понад 800 власних видань.
Після десяти років викладання і виходу у відставку в 1876 році Віктор Григорович переїхав до Єлисаветграда, зацікавившись його багатою історією та мовним розмаїттям. Він планував вивчати духовну спадщину старообрядців, зокрема старовинне Євангелія Покровської церкви єдиновірців, написаного на пергаменті у XIV-XV століттях. Крім того, мав намір викладати у Єлисаветградському земському реальному училищі, в якому вже працювали його учні М. Р. Завадський, В. М. Ястребов та інші. Втім, раптова хвороба завадила здійснити ці плани – 31 грудня 1876 року вчений помер на 62-му році життя.
Колеги, учні та прихильники Григоровича зібрали кошти на встановлення пам’ятника на його могилі. Серед жертводавців були провідні університети – Новоросійський, Казанський, Варшавський і громада Єлисаветграда. Скульптор Борис Едуардс, у співпраці з архітектором Олександром Бернардацці, безоплатно створив бюст на вшанування пам’яті видатного славіста.
Нині пам’ятник Віктору Івановичу Григоровичу розташований поблизу Алеї Слави на Рівненському кладовищі.
Професор Григорович був одним із перших дослідників, який системно підійшов до вивчення історичного минулого Південної України. Його наукова діяльність заклала підвалини для подальших краєзнавчих і історико-культурних досліджень регіону. Заповітом нащадкам і послідовникам стали слова вченого: «Пора нам перестати бути розумними чужим розумом і славними чужою славою».
На сайті обласної бібліотеки у розділі «Цифрова бібліотека» доступні оцифровані видання Віктора Івановича Григоровича (https://library.kr.ua/elib/hryhorovych), зокрема його фундаментальна праця «Славянские наречия», а також видання «Памятник профессору В. И. Григоровичу на могиле его в Елисаветграде», присвячене вшануванню пам’яті вченого. Ці матеріали є цінним джерелом для дослідників, краєзнавців і всіх, хто цікавиться історією науки та слов’янознавства.
Тетяна Колєчкіна
