Ви зараз переглядаєте Диво, що зветься керамікою

Диво, що зветься керамікою

У бібліотеці Чижевського відбулась презентація виставки анімалістичної кераміки «Давні й недавні звірі» викладачки кафедри мистецької освіти образотворчого відділення Центральноукраїнського державного університету ім. Володимира Винниченка Лариси Кулініч – майстрині з гончарства та художниці-керамістки.

В теплій камерній атмосфері говорили про те, як розуміти традиційне і сучасне гончарне мистецтво в Україні. Майстриня зазначила, що анімалістична кераміка відома з часів Стародавнього Єгипту та Ассирії. Завдяки доступності сировини, міцності і зручності використання готових виробів, широким технологічним, пластичним і художнім можливостям матеріалу, кераміка стала одним з найпоширеніших видів декоративно-ужиткового мистецтва.

Українське гончарство має багаті традиції, адже увібрало в себе і зберегло прадавнє світобачення, образність мислення та своєрідну виразність. Згідно з віруваннями наших пращурів саме чотири стихії води, вогню, землі та повітря становлять основу життя. Коли ж мудра воля людини поєднала їх – народилося диво, що зветься керамікою.

Першими гончарями були жінки. Про це вчені дізналися, обстежуючи давню кераміку: на ній назавжди лишилися відбитки тендітних жіночих пальців. А відкриття Трипільської культури викликало у світі справжню сенсацію. Кераміка – візитівка Трипільської культури, вияв матеріального і культурного розвитку тогочасних людей. Трипільську кераміку за якістю перевершували лише китайські вироби, але й вони програвали в оздобленні орнаментом.

Звідти і починається традиція української анімалістичної кераміки. З часом кожен регіон гончарства в Україні мав характерну техніку та відмінні риси, за якими можна було визначити походження того чи іншого виробу.

На виставці представлені роботи українських гончарів з гуцульського Косіва, нашого рідного Цвітного та Опішні, що на Полтавщині. Це знаменитий косівський традиційний посуд та іграшка, опішнянський посуд (роботи Гаврила та Євдокії Пошивайло), цвітнянський традиційний посуд та іграшки (реконструкція Лариси Кулініч) та роботи студентів пані Лариси.

З особливим теплом і любов’ю майстриня розповідала про історію створення зооморфного посуду, скульптур «Петрос» та «Теревені».

«Пташки, бички, баранчики – традиційні образи, які найчастіше використовувалися народними художниками та гончарями. У кожного з них свій звук, вони по-різному співають: чим менша камера всередині, тим вони дзвінкіші», – розповіла майстриня про глиняні іграшки-обереги.

Гончарство ніби сфокусувало найкращі риси українського народу: любов до праці, відчуття краси й гармонії, вміння зробити побут зручним та водночас естетично довершеним. Зараз у нашій країні йде активне відродження національної культури, де декоративно-прикладне мистецтво є невід’ємною частиною. Можливо, у недалекому майбутньому, Кропивниччина відродить свої традиції і її кераміка знову буде відома по всій Україні.

Тож учасники заходу, учні однієї з кропивницьких шкіл, отримали імпульс натхнення від художниці, а також запрошення на навчання на мистецькому факультеті ЦДУ імені В. Винниченка.

Запрошуємо до перегляду виставки анімалістичної кераміки в холі бібліотеки!

Відео презентації можна побачити за посиланням.

Залишити відповідь