У відділі мистецтв Бібліотеки Дмитра Чижевського відбулася зустріч із відомим археологом, кандидатом історичних наук Миколою Тупчієнком. Подія зібрала істориків, краєзнавців та всіх, хто цікавиться минулим нашого краю. Головною темою обговорення став аналіз народних переказів крізь призму академічної науки.
Значна частина виступу була присвячена популяризації праць першого професійного науковця, археолога та етнографа нашого регіону – Володимира Ястребова. Микола Тупчієнко звернув особливу увагу на нарис «Запорожское захолустье», опублікований наприкінці XIX століття у журналі «Киевская старина». Критики часто трактують цю назву як приниження козацтва, проте вчений довів: слово «захолустье» у часи Ястребова означало «закуток» — ізольоване місце, де на тлі загального занепаду збереглася автентична українська культура. Окрім того, польові записи Ястребова зроблені соковитою народною мовою, що свідчить про його глибоку інтеграцію в українське середовище.
Народна пам’ять із часом ідеалізувала образ запорожця, витіснивши згадки про слобідських та гетьманських козаків. Етнографи зафіксували 49 топонімів краю, пов’язаних із козацькою добою. Серед них: Бобринець (від козака Бобрина), Гарганова балка (від запорожця Гаргана) та Завадівка (від козака Завади).
Микола Тупчієнко також пояснив походження назв на зразок «Залізнякова могила» чи «Чмілева могила». Археологія доводить, що козаки не насипали курганів – вони використовували значно давніші насипи доби бронзи чи скіфів. Назва кургану вказувала лише на право власності: «могила» розташовувалася на землі, що належала зимівнику конкретного козака.
У народній свідомості кургани завжди асоціювалися із захованим золотом. Скарби у легендах Ястребова часто уособлювалися в живих істотах (як-от хлопчик із білою собачкою в селі Абрамівка чи сопливий дід у селі Антонівка) і давали людині лише один шанс на збагачення. Витоки цих міфів цілком реальні: козаки розкопували кургани для видобутку селітри і періодично натрапляли на багаті поховання кочівників.
Яскравим підтвердженням наявності реального золота в нашому степу став Глодоський скарб – одне з найбільших археологічних відкриттів в Україні. Дослідник детально розповів про історію знахідки, коли у 1961 році місцевий школяр Володимир Чухрій випадково натрапив на коштовності. Подальша наукова експедиція під керівництвом археолога Олексія Тереножкіна підтвердила, що це унікальний комплекс пам’яток раннього середньовіччя. Сьогодні ці артефакти зберігаються в Музеї історичних коштовностей України в Києві, а сам скарб у 2007 році надихнув письменника Григорія Гусейнова на створення всеукраїнської мистецької премії.
Далі історик перейшов до інших фольклорних пластів регіону. Він навів приклади апокрифів – неканонічних релігійних оповідей, де популярними персонажами народного епосу виступали святі Петро та Павло. Окремо прозвучали бувальщини села Олексіївка – історії про нащадків козаків, які понад усе ставили власну гідність і змушували російських поміщиків викуповувати у них землю за великі гроші (50 карбованців), аби лише не йти в кріпацтво.
Також спікер зауважив, що у другій половині XIX століття українці становили понад 72% населення краю. Усі інші етнічні групи сприймалися як «зайди», що сформувало специфічні, часом гострі сюжети у місцевих переказів. На підтвердження цих слів було зачитано кілька колоритних народних легенд.
Не оминули увагою й образ козака Мамая, який у документах на території Кіровоградщини фігурує з 1740 року. Наприкінці зустрічі окрему увагу приділили записам краєзнавця Юрія Фоменка, який зафіксував перекази про Чорний ліс, та історичним згадкам про єпископа Арсенія.
Ця лекція була живою та захопливою й ще раз довела, що наше справжнє минуле значно цікавіше за будь-які вигадки. Подібні заходи у Бібліотеці Дмитра Чижевського відбуватимуться і надалі, адже степовий край приховує ще безліч таємниць, які чекають на своє розкриття.
Якщо ви прагнете відрізняти історичну правду від міфів, дізнатися, про що насправді «мовчать» тутешні кургани, та почути маловідомі факти з уст професійного археолога – стежте за анонсами! Наступні розповіді Миколи Тупчієнка обіцяють бути не менш інтригуючими. Чекаємо всіх, хто вміє слухати, мислити та дивуватися!
Наталія Гапіченко,
відділ мистецтв
