Кропивницький часто сприймають як степове місто, проте його історія нерозривно пов’язана з боротьбою проти водної стихії.
Про це під час чергових краєзнавчий студій відвідувачам Бібліотеки Дмитра Чижевського розповів начальник відділу з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Кропивницької міської ради Сергій Коваленко.
Офіційне заснування міста у 1854 році на правому березі Інгулу фактично закріпило поселення у складному гідрологічному вузлі, де перетинаються чотири річки – Інгул, Сугоклея, Біянка та Грузька – і понад 16 менших струмків та потічків. Ця природна розгалуженість водотоків у поєднанні з особливостями рельєфу регулярно ставала причиною масштабних катастроф, найзнаковіші з яких відбулися 185 та 130 років тому.
Одним із перших задокументованих лих стала повінь 1841 року. Зима тоді видалася надзвичайно сніжною, а березневе потепління до неймовірних 26°C у поєднанні з дощем спричинило катастрофічне танення. Вода піднялася вище дахів, руйнуючи будинки та центральний міст на Великій Перспективній. Тоді стихія забрала життя близько 20 людей, а місто перетворилося на руїни. Не менш руйнівним став паводок 1896 року, коли через прорив гребель вище за течією затопило центр міста, Ковалівку та Банну площу. Саме після цих подій почалися перші серйозні спроби «приборкати» річки: русло Інгулу почали штучно вирівнювати, позбавляючи його природних звивистих петель.
Проте втручання людини часто лише погіршувало ситуацію. Яскравим прикладом є мікрорайон Ковалівка, який стоїть на колишньому руслі Інгулу. Коли у 1845 році розпочали будівництво військового містечка, весняна вода затопила фундаменти, і солдатам довелося насипати триметровий шар ґрунту, щоб продовжити роботи. Це штучне підняття рельєфу та ліквідація природних заплав призвели до того, що рівень ґрунтових вод на Ковалівці залишається критично високим навіть через півтора століття, тримаючи район у стані хронічного підтоплення.
У ХХ столітті гідрологічна ситуація лише ускладнилася через промислову забудову. Повінь 1970 року зруйнувала три мости та сотні будинків на Сугоклеї, а катастрофа 1972 року змусила владу розробити першу масштабну схему протипаводкового захисту. Але найтяжчі випробування припали на 1980 рік. Тоді через інтенсивні дощі рівень води піднявся настільки стрімко, що за лічені години промисловість міста була паралізована. Збитки обчислювалися мільйонами, а в рятувальних операціях використовували навіть амфібії та гелікоптери. Радянська ідеологія намагалася замовчати масштаби лиха, списуючи все на місцеву безгосподарність, хоча проблема мала глибоке системне коріння.
Сучасні виклики, як-от водопілля 2006 року, демонструють нові ризики техногенного характеру. Тоді через прорив гребель у верхів’ях Сугоклеї (село Карлівка) та Грузької виникла загроза затоплення низинних районів міста. Оперативній команді довелося приймати складні технічні рішення: всупереч закликам, вони не стали повністю відкривати шандори Сугоклеївського водосховища. Математичні розрахунки підтвердили, що замулене русло в межах міста просто не зможе пропустити таку масу води, і це призвело б до ще масштабнішого затоплення житлового сектора. Завдяки ювелірному регулюванню швидкості протоку за 22 дні вдалося безпечно пропустити понад 25 мільйонів кубічних метрів води.
Сьогодні Кропивницький має 14 офіційно визнаних зон ризику, що охоплюють понад 400 гектарів міської землі. Найбільшою проблемою залишається забудова історичних заплав – територій, які природа призначила для розливу річок. Багато будинків на вулицях Цілини, Сугоклеївській та на Лелеківці стоять безпосередньо у захисних смугах. Коли власники розширювали свої ділянки в бік води, вони фактично заходили на територію річки, яка під час паводків неминуче повертає своє. Стан внутрішніх річок, як-от Біянка, де каскад занедбаних ставків створює постійний підпір води, лише додає тривоги. Стійкість міста перед водою тепер залежить не лише від міцності гребель, а й від того, наскільки фахово вдасться виправити помилки минулих десятиліть та забезпечити вільний рух річок у їхніх природних межах.
