Одеська кіностудія, яку називали Голлівудом на березі Чорного моря, – одна з найдавніших не тільки в Україні, а й у світі. Цей відомий знімальний майданчик може похвалитися 700-ми фільмами різних жанрів, знятих в його павільйонах.
З нагоди Дня українського кіно засідання клубу «Історія краю в іменах» було присвячене уродженцям нашого степового краю Юрію Яновському, Дмитру Бузько, Володимиру Брауну та Петру Тодоровському, які працювали на кіностудії в різні роки.
Не всім відомо, що знаного українського письменника Юрія Яновського сучасники називали «добрим генієм українського кіно». Молодого письменника у березні 1926 року запросили на посаду художнього редактора кінофабрики. Але сталося так, що він фактично очолив її. «Він був потрібен скрізь, і він скрізь був, – згадував Микола Бажан, – бо директор кіностудії Павло Нечеса – беззастережно довіряв йому в усіх творчих справах, та й у справах фінансових».
Завдяки Юрію Івановичу в 1926 році Одеська кіностудія випустила в прокат 26 повнометражних художніх фільмів, а чорноморський Голлівуд перетворився на Мекку митців – від сценаристів Ісака Бабеля і Миколи Бажана до артистів Амвросія Бучми, Наталії Ужвій, Мар’яна Крушельницького, Івана Замичковського та Юрія Шумського.
З легкої руки Юрія Яновського став кінорежисером колишній карикатурист газети «Вісті» Олександр Довженко.
Важко уявити, що перший фільм видатного майстра екрану, який вийшов у прокат під назвою «Ягідки кохання», став провальним. Лише завдяки заступництву Юрія Івановича, Довженку дали змогу реабілітуватися. Наступна стрічка – «Сумка дипкур’єра» – засвідчила мистецький хист початківця, а кінофільм «Звенигора» приніс заслужене визнання кінорежисеру, чий талант підкорив світ.
З 1927 року єдина на той час в Україні Одеська кінофабрика почала забезпечувати 40% всесоюзного випуску фільмів, доходи від прокату яких дали можливість взятися за спорудження найбільшої тоді у Європі Київської кіностудії художніх фільмів.
«Нагорода» для «доброго генія українського кіно» не забарилася. 20 серпня 1927 року наказом голови правління ВУФКУ художнього редактора Одеської кінофабрики Юрія Яновського звільнили з посади «за абсолютне незнання кінематографії і за псування картин своїм монтажем, а також за складання гумористичних написів чужих радянському духові…». Йшлося про титри до тоді ще німих фільмів.
У 1920-ті роки на Одеській кінофабриці працював Дмитро Бузько – український письменник, сценарист, один з найбільш яскравих вітчизняних теоретиків кіно того часу. Він написав сценарії до фільмів: «Лісовий звір», «Димівка», «Макдональд», «Сон Товстопузенка» та до першого байопіка про Кобзаря «Тарас Шевченко» – найдорожчого українського фільму 1920-х років.
У цей період він стає одним із найбільш яскравих українських кінокритиків. 1924 року друком виходить його розлога стаття «Мистецтво екрану». А через кілька років Державне видавництво України випустило книгу Бузька «Кіно й кінофабрика», що стала чи не першим україномовним довідником для майбутніх кінематографістів.
В історії вітчизняного кінематографа Володимир Браун займає унікальну нішу режисера-мариніста і саме він отримує звання «кінематографічного Айвазовського». Починаючи з 1934 року всі фільми Брауна розповідали про море та моряків.
У передвоєнний період кінорежисер працював на Одеській кіностудії, де зняв фільми «Моряки» (1939) та «Морський яструб» (1941), присвячені героїзму і мужності чорноморських моряків. Фільми Брауна користувалися великою популярністю і були лідерами вітчизняного кінопрокату.
З 1955 по 1973 рік на Одеській кіностудії працював Петро Тодоровський, який був, без перебільшення, людиною-оркестром: кінооператором, кінорежисером, сценаристом, актором, композитором.
Свою роботу на знаменитій кіностудії він розпочав кінооператором фільмів, що увійшли в золотий фонд вітчизняного кіномистецтва: «Весна на Зарічній вулиці» (1956), «Два Федори» (1958) Марлена Хуцієва та «Спрага» (1959) Євгена Ташкова. Робота з такими знаними кінорежисерами спонукала Петра Юхимовича оволодіти професією кінорежисера.
За довге творче життя як режисер він зняв 18 фільмів, з них на Одеській кіностудії такі фільми: «Ніколи» (1962), «Вірність» (1965), «Міський романс» (1970), «Військово-польовий роман» (1983). Останній був номінований на престижну кіно нагороду Американської кіноакадемії «Оскар».
Засідання клубу «Історія краю в іменах» завершилося показом відеопрезентації «Кіноісторії наших земляків» та розповіддю про два музеї, що діють сьогодні на території Одеської кіностудії: Музей кіно та Музей кіно техніки. Серед експонатів – багато матеріалів про наших краян, які вписали в історію вітчизняного кіномистецтва неповторні сторінки.
Катерина Лісняк,
відділ краєзнавства
