До Дня Соборності України у відділі краєзнавства відбулася зустріч з авторкою видання «Соборницька місія Українських Січових Стрільців у Наддніпрянщині», кандидатом історичних наук Інною Вівсяною, яка розповіла про участь українських січових стрільців у культурному житті громади під час їхнього перебування в Єлисаветграді.
Січове Стрілецтво у Західній Україні виникло на основі січового та пластового руху, який об’єднав близько 135 тисяч галицьких та буковинських юнаків та дівчат. Легіон Українських Січових Стрільців постав як військова частина у складі австрійського війська у серпні 1914 року. Записавшись у сотні УСС, вчорашні гімназисти співали по вулицях Львова пісень про те, як розірвуть московські кайдани й здобудуть волю Україні. У січовому русі провідною ідеєю була ідея єдності всіх українців – спадкоємців славних козаків-січовиків.
З усіх ділянок багатогранної діяльності Українських Січових Стрільців серед українського населення Галичини, Буковини та Наддніпрянщини культурно-освітня робота була найважливішою. До революції Галичина мала найкращі умови для розвитку національної освіти, там видавалися українські книги, вільно розвивалося народне мистецтво, проводилася активна національно-просвітницька робота. На Наддніпрянщині таких сприятливих умов для розвитку національної культури не було, національно свідомої інтелігенції було мало, особливо на селі. Стрільці розуміли ці проблеми та намагалися максимально оживити національні почуття серед наддніпрянців.
Під час перебування українських січових стрільців в Єлисаветграді проводилася насичена культурно-освітня робота. Спільно з місцевими патріотами стрільці організовували читальні «Просвіти», народні школи, аматорські драматичні гуртки, хори, різного роду масові заходи.
Влітку, коли школи були закриті на канікули, стрільці організовували народні, вечірні, недільні школи з однією метою: розповісти про славне козацьке минуле, розбудити національну свідомість селян.
Лев Лепкий, відомий стрілецький поет та публіцист писав: «…хочемо забрати з собою усі театральні сили УСС і зорганізувати у Єлисаветграді осідку нашої головної команди, постійний польовий театр. Проєктуємо ще і книгарню в Єлисаветі з нашими виданнями для поширення українства в місті».
Найбільше подобалися стрільці селянам за їхню артистичність. Аматорські вистави влаштовували на майданах, у покинутих казармах. Драматичні гуртки виникали спонтанно, стрільці приєднувалися до гуртків «Просвіти».
Культурне життя в Єлисаветграді влітку-восени 1918 р. буяло різними фарбами. Місцева публіка мала можливість оцінити таланти галицьких акторів: разом із стрільцями приїхали в Україну талановиті актори М. Бенцаль та І. Рубчак, яким було доручено організувати театр. Судячи з анонсів у пресі, стрілецький театр у міському саду ставив українську класику кінця ХVІІІ століття: «15 липня – «Наталка-Полтавка», 21 липня – «Шельменко-денщик», 22 липня – «Сватання на Гончарівці».
Стрілецька пісня була сильним чинником взаєморозуміння між галицькими стрільцями та місцевими жителями. Вона лунала повсюди, де з’являлися стрільці та заявляла про їхнє українство. Перебуваючи у селі Грузьке січові стрільці справили чотири весілля та написали відому пісню «Мав я раз дівчиноньку чепурненьку». У стрілецькому пісенному літопису записаний і виїзд на центрально-українські землі – «Зажурились галичанки».
З Єлисаветградом пов’язаний найвизначніший період діяльності стрілецького оркестру. Керівником оркестру був Михайло Гайворонський, пізніше відомий український композитор, який написав в цей час пісні «Із-за Чорного моря», «Сон і доля».
В Україну в стрілецьких лавах прийшли найкращі сини Галичини, Гуцульщини, Буковини – студентство, інтелігенція. Вони добре знали не тільки історію України, а й її кращих представників. Невдовзі після приїзду на Єлисаветградщину стрілецькі старшини відвідали Хутір «Надія», щоб поклонитися могилі визначного драматурга І. Карпенка-Карого.
Стрільці з кожним днем зміцнювали добрі стосунки з українським громадянством. Чотири місяці на Єлисаветградщині були радісними і повними надій. Вони почували себе дійсними громадянами нової України, розвивали соборницьку ідею.
Під час заходу лунали стрілецькі пісні «Ой у лузі червона калина», «Ой видно село, широке село під горою» та «Як стрільці йшли з України».
Підготувала Тетяна Колєчкіна,
відділ краєзнавства
