Нещодавно головна книгозбірня Кіровоградщини отримала чудовий дарунок – відома кіровоградська літераторка Антоніна Царук подарувала бібліотеці добірку книг, присвячених життю та творчості Івана Хланти.
Чи багато пересічних українців, наших сучасників, знають про одного з найвидатніших дослідників фольклору сучасності, літературознавця, мистецтвознавця, педагога та бібліографа? На жаль, ні. Чимало людей навіть і не здогадуються, що поряд з ними живе і працює непересічна особистість.
Можна довго перераховувати звання і нагороди Івана Хланти, та краще подивитися, почитати, послухати те, що він збирав, записував, обробляв і видавав протягом усього свого життя – десятки томів українських народних пісень, казок, легенд, переказів, бувальщин, коломийок та інших народнопоетичних жанрів. Кажуть, що світове народознавство не знає жодного подібного прикладу. Навіть в сучасні демократичні часи нелегко займатись збиранням та зберіганням національної спадщини, а за панування комуністичної ідеології записувати і вивчати творчість свого народу вважали майже підривною антидержавною діяльністю. Але звільнення, безробіття, переслідування не зупиняли Івана Хланту: своїм завданням він бачив і бачить зберігання духовних цінностей української нації.
«Пісня, казка – взагалі народнопоетична творчість – є для мене єдиною незрадливою подругою, відрадою і, без перебільшення, смислом мого життя. Головне – зберегти від забуття залишки духовної культури нашого народу, бо коли вмирають обряди і традиції в царині духовної культури, тоді вмирає й народ – як етнічна одиниця», – скаже Іван Хланта, вже ставши досвідченим ученим, академіком, заслуженим діячем мистецтв України.
А ще Івана Хланту називають одним з трьох у сучасній Україні дипломованих казкознавців. Як писав Іван Гарастей, творче життя Хланти в цілому ряді випадків можна охарактеризувати словом «перший»: «Так, наприклад, він перший у нашій фольклористиці дав найбільш чітке визначення специфічних рис соціально-побутової казки та вказав на конкретні ознаки, за якими вона відрізняється від інших видів казок; першим аргументував можливість знаходити шляхи безпомильного відокремлення анекдоту від соціально-побутової казки; першим видав серію тематичних збірників казок… що не мають аналогів у цілому слов’янському світі…»
Завдяки Івану Хланті ми читали такі збірки казок, як «Правда і кривда», «Казки Карпат», «Розумниця», «Мамине серце», «Трапила коса на камінь», «Казки про бідних і багатих», «Казкар», «Дарунки груші» та інші.
Ще багато у чому Іван Хланта був першим, та сам найголовнішим називає те, що йому вдалося зберегти для сучасних і прийдешніх поколінь наші питомо національні духовні цінності.
«У вирі сьогочасного складного, бурхливого й суперечливого життя ми нечасто замислюємося над змістом понять “добро”, “зло”, “прекрасне”, “потворне”, “щастя”, “нещастя”, “справедливість” тощо. А в українській народнопоетичній свідомості вони основоположні, їх передавали з покоління до покоління.
У народній творчості критерій оцінки людини — порівняння її духовного світу з виробленими упродовж століть принципами і нормами народної етики, їх взаємовідповідність чи взаємопротилежність. Скажімо, багатого засуджують не за те, що він багатий, а за те, що нехтує цими принципами й нормами і у всьому керується лише власною вигодою, яка визначає його ставлення до інших людей, дуже часто рідного брата, батьків.
А які мудрі настанови про Рід, збереження та примноження його честі й гідності в наших звичаях та обрядах, піснях, казках, легендах, переказах, прислів’ях та приказках?! Мені пощастило записати і видати сотні, якщо не тисячі пісень, легенд і переказів про закарпатські замки, Карпатську Україну. Скільки в них туги за рідним краєм! Яка глибина історичної пам’яті!
Спроєктуйте все це у нашу сучасність і одразу відчуєте, що вони не лише не втратили злободенності, значущості, а навпаки, помножили їх. І скажіть, чого в казках більше — вигадки чи правди, мудрості життя», – заявив науковець в одному з інтерв’ю.
Як розповіла Антоніна Царук, Іван Хланта протягом багатьох років товаришував з нашим земляком – вченим-літературознавцем, педагогом Василем Марком. Одна з подарованих нею книг – нарис життя та творчості відомого українського фольклориста – «Заповітна зоря Івана Хланти», яку написав Василь Петрович.
«Працюючи над книгою споминів про Василя Петровича Марка, якому в цьому році мало б виповнитися 85 років, в Ужгороді я познайомилася з деякими з письменників і зокрема з Іваном Васильовичем Хлантою. Повернувшись додому, я розгорнула книжки, на яких з дитинства виховувалася, а потім своїм дітям давала читати, і зрозуміла, що впорядковані вони Іваном Хлантою. Боже! Мені здавалося, що народні казки хтозна коли були укладені, а це все зараз! І як би не він, ми, може, просто б вже втратили весь цей скарб», – зізналася Антоніна Царук.
«Ми отримали дуже цінний подарунок. Бібліотека як місце, в якому акумулюються усі знання та надбання людства, стала багатшою на цілу колекцію видань. Дуже приємно, що книги мають дарчі написи Івана Хланти. Велика подяка другу нашої бібліотеки Антоніні Царук – завдяки її ініціативі і щедрості з книгами мистецтвознавця і про нього, в тому числі й авторства Василя Марка, зможуть познайомитися усі бажаючі», – зазначила директорка ОУНБ імені Дмитра Чижевського Валентина Животовська.
Та на цьому бібліотека не зупиняється. Ми запросили лауреатку обласної літературної премії імені Євгена Маланюка Антоніну Царук взяти участь у нашому проєкті «Читаймо Маланюка». Тож до зустрічі у травні.
Лариса Семенова,
відділ соціокультурної діяльності
ОУНБ ім. Дмитра Чижевського
