ЛЮБОВ ДО МУДРОСТІ

Днями виповнюється 100 років від дня народження нашого видатного земляка-олександрійця, українського філософа Дмитра Івановича Чижевського. Він змалку виховувався в атмосфері антиімперських настроїв, незалежності, адже в роду було кілька опозиціонерів режиму. Однак, коли десятирічного хлопця віддали до гімназії, то він зустрівся з режимом русифікації і казенщини. Тому Дмитрові довелось недоліки офіційної освіти компенсувати напруженою самостійною роботою над книгою, у спілкуванні з прогресивними викладачами, однокашниками. Все це разом із просвітницькою атмосферою в сім’ї дозволило олександрійцеві вступити до Петербурзького університету у 1911 році, звідки він за станом здоров’я згодом перевівся до Київського університету Святого Володимира. Однак ще в Петербурзі юнак, мати якого була росіянкою, почав активно вживати українську мову.

У Києві Дмитро знайомиться з творами місцевої інтелігенції, симпатизує українській соціал-демократії. У 1913 році він як повноважний представник УС ДРП виконує партійні доручення у південних регіонах. Це привело до арешту нашого земляка за революційну пропаганду. Згодом юнак дещо міняє свою політичну орієнтацію. Він стає членом Центральної Ради від… російських меншовиків і голосує проти незалежності Української Народної Республіки, яка була проголошена IV Універсалом.

Згодом у Києві почали мінятися режими — Гетьманат, Директорія, білі, червоні… Відійшовши від активної політики, Дмитро Чижевський закінчує, нарешті, у 1919 році університет. Не сприйнявши влади більшовиків, на початку 20-х років разом з дружиною він поселяється в Німеччині, де ґрунтовно вивчає філософію.

У середині 20-х років Чижевські переїздять до Праги, і через кілька років науковець стає професором. Співпрацюючи тут із українськими і російськими емігрантськими організаціями і товариствами, Чижевський пише статті, читає доповіді, присвячені вітчизняній філософії та історіографії. У них він аналізує спадщину Сковороди і Шевченка, Бакуніна і Платона, Достоєвського і Гегеля, Канта і Шіллера, Ніцше і Багалія, пише рецензії на щойно видані праці (зокрема, і деякі роботи Леніна та Троцького).

За видатні заслуги в науці дослідник отримує звання доктора філософії в університеті в Галлі, куди він переїхав у 30-х роках. Чижевського запрошують у цей час на роботу ряд престижних учбових закладів, однак фашистський режим, друга світова війна стали на заваді. Лише наприкінці 40-х років вчений переїжджає до Сполучених Штатів Америки, маючи в своєму багажі вже близько п’ятисот праць. Проте, зрозумівши, що наукові перспективи все-таки кращі для нього у Європі, Чижевський через сім років переїздить до Гейдельберга, де стає на чолі Слов’янського інституту. На цей час знову припадає активний період його творчості — пише статті, виступає з публічними лекціями.

Практично до останніх років життя Дмитро Чижевський активно досліджував найрізноманітніші проблеми філософії, літератури, мови, історії, проявляв інтерес до широкого спектру інших наук. У 1977 році, дописуючи чергову книгу і плануючи нову, вчений помер. Поховано його у Гейдельберзі.

Багато вчених, дослідників спадщини Чижевського, дали у своїх працях високу оцінку його внеску у скарбницю світової і української науки. Ось, зокрема, слова П.Феденка: “Учені такого рівня родяться раз на століття або й рідше… Ім’я Дмитра Чижевського залишиться в пошані, поки живе українська нація та її культура”. Сьогодні про життєвий і творчий шлях Чижевського можна дізнатись із деяких доступних публікацій, зокрема, з книги “Українська культура” (Київ, 1993). Обласна наукова бібліотека отримала його книги “Історія української літератури” і “Нариси з історії філософії на Україні”. У Центральному державному архіві вищих органів влади і Управління України зберігається автобіографія та деякі інші матеріали з його життя.

Сергій Шевченко,
член Спілки архівістів України