У бібліотеці Чижевського, в залі відділу мистецтв, Микола Петрович Тупчієнко, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії археології інформаційної та архівної справи Центральноукраїнського національного технічного університету прочитав лекцію «Золота пектораль: історія виявлення та семантика».
53 роки тому, 21 червня 1971 року, у скіфському кургані Товста могила на Дніпропетровщині знайшли нагрудну скіфську прикрасу – золоту пектораль.
Микола Петрович розповів про незвичайну людину – археолога Бориса Мозолевського, якому долею судилося знайти скіфську золоту пектораль. Його життя було насиченим і таким непередбачуваним: післявоєнне дитинство в українському селі на Миколаївщині, бажання стати льотчиком і вступ до Одеської спецшколи військово-повітряних сил. Але доля приготувала інше. У 1964 році він закінчив історико-філософський факультет Київського університету імені Тараса Шевченка. Навчання перепліталося з експедиціями Інституту археології. Там він ближче познайомився із зачинателем українського скіфознавства Олексієм Тереножкіним. Мозолевський захопився скіфською минувшиною українських степів. Новий фах був продовженням його дитячих захоплень.
«Найбільше Мозолевського вабила Товста могила. Однак її вважали неперспективною для розкопок. Археологічні проби дали негативний результат. Але Мозолевський вперто наполягав на своєму. Вірив, що там – скарби, адже біля цього кургану йому вчувався «стукіт кінських копит». Одним із тих, хто піддався харизмі Мозолевського, був директор гірничо-збагачувального комбінату на Дніпропетровщині Георгій Середа. Археолог переконав його, що в Товстій могилі можна знайти «щось дуже велике й блискуче». Тому Середа зробив усе можливе, щоб організувати розкопки. Він виділив кошти та техніку: грейдери, потужні землерийно-транспортні машини. А коли обвали заважали дістатися до поховальної камери, направив ще й досвідчених гірників-прохідників», – розповів Микола Тупчієнко.
У липні 1971 року Інститут археології представив пектораль громадськості.
Золота пектораль у цифрах виявилась не менш цікавою для присутніх на заході, ніж її естетична довершеність. Це вражає: період створення її ІV століття до нашої ери, матеріал – золото 958 проби, вага 1150 грам, діаметр 30,6 см, розмір фігур від 5х10 мм (пташки) до 18х60 мм (коні). Десятки технічних операцій і 10 операцій ювелірної техніки, чотири жгути каркасу, три яруси, 160 деталей, 18 петельчатих кісок застібки, 500 окремих елементів квіткового орнаменту, чотири фігури скіфів, 7 пташок, 25 тварин, 6 грифонів 4 комахи.
Структура пекторалі символічна: зовнішній ярус представляє сцену боротьби грифонів з конем, що символізує жертвоприношення, квітковий орнамент символізує світове дерево вічності, а внутрішній ярус зображує скіфського Бога війни Вергетрана та скіфського бога злагоди Мітра, які тримають овечу шкуру – символ народження життя.
Цій прикрасі присвячено безліч наукових статей і її дослідження триває. Борис Мозолевський випустив книгу «Скіфський степ», яку представив Микола Петрович учасникам заходу. Зацікавлені мали можливість переглянути книжкову виставку та світлини з фондів бібліотеки.
Національний банк України у 2019 році в серії «Національні скарби України» викарбував монету, присвячену пекторалі. Ювелірна прикраса стала символом відродження і багатства України. Золота пектораль сьогодні для світу і кожного з нас – немов послання людству з глибини століть, доказ унікальності та ідентичності України, яка відстоює свої цінності у сучасному світі.
