«Світ, звісно, недосконалий, але життя –
штука прекрасна, і як добре, що кожен із нас,
сущих, відвідав цей дивний світ, цю «планету людей»,
де серед усього-усього є стільки цікавого й радісного».
Володимир Панченко
2 вересня 2024 року Володимиру Євгеновичу Панченку мало б виповнитися 70 років.
Володимир Євгенович – знаний в Україні педагог, літературознавець, письменник, громадський і політичний діяч, почесний громадянин міста Кропивницького, був другом бібліотеки імені Дмитра Чижевського. В стінах головної книгозбірні області пройшли десятки заходів за його участі, саме нашій бібліотеці він подарував 700 книжок – найціннішу частину своєї особистої бібліотеки.
До ювілею талановитої особистості та великого життєлюба співробітники відділу краєзнавства підготували книжкову виставку «Сонячний годинник Володимира Панченка», на якій представлені майже всі книги непересічного письменника, які зберігаються у фондах ОУНБ ім. Д.І. Чижевського. Це данина шани й пам’яті людині, яка залишила помітний слід в літературі та літературознавчій науці.
Народився Володимир Панченко 2 вересня 1954 року в с. Демидівка Любашівського району Одеської області в родині сільських інтелігентів: батько – зоотехнік, мати – вчителька. З раннього дитинства не розставався з книгою – перечитав більшість книжок в сільській бібліотеці. Звідси і його захоплення літературою. Після закінчення Любашівської середньої школи став студентом філологічного факультету Одеського державного університету імені Іллі Мечнікова. Після університету навчався в аспірантурі. Свою кандидатську дисертацію захистив у 1977 році, ставши наймолодшим в Україні кандидатом філологічних наук. Працював старшим викладачем, доцентом кафедри української літератури рідного вишу. У 1979 році талановитий педагог і літератор став членом Спілки письменників СРСР.
У 1984 році переїхав до нашого міста, де працював викладачем на кафедрі української літератури Кіровоградського державного педагогічного інституту імені О. С. Пушкіна (нині ЦДУ імені Володимира Винниченка). З першого дня перебування в Кіровограді, Володимир Євгенович почав відвідувати обласну наукову бібліотеку, ставши активним читачем і дуже скоро – другом колективу книгозбірні. Так часто буває, коли люди спілкуються та відчувають себе однодумцями.
Кіровоградський період був надзвичайно продуктивним для Володимира Євгеновича як викладача, письменника і громадського діяча. У 1985 році його обирають головою обласної організації Спілки письменників України. Одна за одною побачили світ книжки молодого літературознавця: «Юрій Яновський» (1988), «Магічний кристал: сторінки історії українського письменства» (1995), «Євангеліє чужих піль..» : подорож до двох вигнанців» (у співавторстві з Л. Куценком, 1996), «Поезія Ліни Костенко» (1997), «Арки і шибениці…: драматургія Миколи Куліша» (1997), «Будинок з химерами. Творчість Володимира Винниченка 1900-1920 рр. у європейському літературному контексті» (1998).
Володимир Панченко «повертав в Україну» забороненого у радянські часи Володимира Винниченка. У його докторській дисертації була всебічно висвітлена творчість цього письменника.
Активно займався політичною діяльністю. Був обраний депутатом Верховної Ради першого скликання – саме тієї Ради, яка 24 серпня 1991 року проголосила незалежність України. Як депутат, він багато важливого зробив для нашого міста, а саме: ініціював у 1990 році заснування газети «Народне слово»; активізував громадську роботу щодо збереження будинку І. Тобілевича (Карпенка-Карого), в якому у вересні 1995 року відкрили літературно-меморіальний музей ім. І. К. Карпенка-Карого.
У 2001 році ректор Національного університету «Києво-Могилянська академія» В’ячеслав Брюховецький запросив Володимира Євгеновича на роботу до престижного столичного вишу. З 2001 по 2014 рік Володимир Панченко – професор кафедри філології; а у 2002 – 2007 рр. – віце-президент цього навчального закладу.
Працюючи в Києві, Володимир Панченко часто відвідував Кіровоград, брав участь в багатьох бібліотечних заходах, проводив в її стінах презентації, дарував книгозбірні свої нові твори.
Важка хвороба, що спіткала його, не зупинила наукову діяльність. Навпаки, розуміючи свою приреченість, він знаходив сили для реалізації своїх задумів. Три останні книги Володимира Панченка – «Повість про Миколу Зерова», «Літературний ландшафт України ХХ століття» та «Сонячний годинник. Книга пілігрима» були подаровані бібліотеці, а друга з них була презентована в стінах книгозбірні імені Дмитра Чижевського.
Володимир Євгенович працював до останнього дня і відійшов у Вічність на свято Покрови, 14 жовтня 2019 року.
Той, хто спілкувався з Володимиром Панченко або слухав його публічні виступи, пам’ятає, яке враження легкого зачарування залишалося від промовлених ним слів.
«Пишучи про давні події, про людей, про історії, що з ними відбувалися, ти мовби реставруєш втрачений час, що витікає, наче пісок між пальцями. І це – солодке відчуття, зізнаюся я вам, дорогі читачі. Адже якщо роззирнутися довкола небайдужим поглядом, то виявиться, що живемо ми у величезному музеї просто неба. І щодня пересуваємося анфіладами історії. Отож – зупиняймося інколи, придивляймося до своїх сонячних годинників, згадуємо про «писані слова», – і трава забуття не зможе поглинути цілковито ні предків наших, ані нас самих» (Володимир Панченко).
Вічна пам’ять Вам, Володимире Євгеновичу!
