Одному з найвидатніших фотографів європейського рівня, сходознавцю і художнику, нашому земляку були присвячені краєзнавчі студії «Самуїл Дудін – людина епохи Ренесансу» в бібліотеці Чижевського.
В нього було дуже цікаве і насичене життя, а сам Дудін – суперечливою людиною. Одні сучасники згадували його, як чоловіка з дуже поганим характером, інші – навпаки. Вчився він у Єлисаветградському земському реальному училищі – alma mater багатьох видатних українців. Втім досить погано: з шостого класу його вигнали за малоуспішність та погану поведінку. Брав участь у «Народній волі» Тарковського та «Громаді» Михалевича. Та саме його звинувачують у зраді цих організацій.
Отримав п’ять років заслання, де познайомився з мандрівником, географом та етнографом, відомим дослідником Сибіру Григорієм Потаніним. За його порадою засланець зайнявся збиранням фольклорного та етнографічного матеріалу бурятів, серйозно вивчав фотосправу. Пізніше за рекомендацією Потаніна його включив на посаду художника-фотографа до складу своєї знаменитої експедиції в Монголію видатний учений Василь Радлов. За клопотанням академіка Дудіну було дозволено жити в Петербурзі з метою вступу до Академії мистецтв. Потім було Вище художнє училище живопису, скульптури та архітектури та навчання ще в одного видатного українця Іллі Рєпіна. Експерти кажуть, що якби Дудін зайнявся живописом, ми б отримали ще одного видатного художника. Втім майже нічого з його полотен не збереглося.
Самуїла Дудіна називають співцем Середньої Азії. Він зробив понад 600 фотографій для Всесвітньої виставки у Парижі 1899 року. З’ясувалося, що і нині прикрашають зібрання етнографічного музею у Гамбурзі 495 скляних негативів, на яких Дудін сфотографував казахів. Шедеврами фотомистецтва фахівці називають 2000 знімків, зроблених Дудіним у Середній Азії. У 1894 році, перебуваючи в чотирьох губерніях України, майстер створив серію світлин «Українці».
Дудін знімав життя таким, яким воно є. Це зробило його фотографії не лише документами епохи. Спостережливість ученого, помножена на композиційний дар живописця, дозволяє відчути місцевий колорит, аромат минулої епохи.
У 1911 р. він виконав 27 ілюстрацій до петербурзького видання «Кобзаря», ілюстрував повісті Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки» та «Миргород».
За кількістю та різнобічністю своїх обдарувань Дудін нагадував людей епохи Відродження. Він був художником, ученим-мандрівником, який вивчав Монголію, Туркестан та Західний Китай, орієнталістом та етнографом, автором багатьох наукових праць про мистецтво буддизму та ісламу, колекціонером і бібліофілом.
