Щороку в четверту суботу листопада усією країною ми вшановуємо пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років.
Обласна універсальна наукова бібліотека імені Дмитра Чижевського провела низку заходів до 91-х роковин трагедії. Так, невдовзі на бібліотечному You-Tube-каналі з’явиться розповідь доктора історичних наук Олександра Житкова про голод і терор голодом, книги і дослідників питання на Кіровоградщині.
А ще ми вирішили для себе важливим поговорити про штучний голод, яким радянська влада розправлялася з українцями, з відомим українським письменником, кіносценаристом і режисером, давнім добрим другом книгозбірні Олександром Жовною.
Пане Олександре, у своїх книжках ви не оминули тему Голодомору. Чому для вас ця тема важлива?
Не скажу, що я не оминув її свідомо чи навмисне. Скоріше навпаки. У мене не було чіткої мети її висвітлювати, як і багато іншого про що я пишу. Так сталося. Бо не керую тематикою, особливо коли в ній може відчуватись або вгадуватись бодай тінь ідеологічної кон’юнктури. Так сталося. Перед усім мене цікавить історія, пригода, і події, які в ній трапляються, заздалегідь не планую. Вони виникають самі по собі. Так само в сюжетах певно з’явилися згадки про Голодомор і я аж ніяк їх не цураюся. Хоча, якби ви тепер не згадали, що я їх висвітлював, напевно я б з упевненістю не згадав про їх присутність в моїх творах. Тому я не буду стверджувати, що саме ця тема була важливою стосовно історій, які я писав. Разом з тим вона не може бути неважливою ні для мене, ні для кожного свідомого українця. Напевно немає жодної української родини, якої не торкнулася б ця трагедія, яку забути не можливо й не дозволено нікому.
В соціальних мережах та ЗМІ, навіть з парламентської трибуни з того чи іншого приводу кажуть, що, коли кожного дня гинуть військові і цивільні українці, тема не на часі. Чи відступив Голодомор на другий план?
Тема Голодомору, як на мене, має бути завжди на часі. Важливо, яким чином її відзначають. Мало б бути щось стримане й не пафосно показове. Обидві трагедії, що Голодомор, що сьогоднішня війна в Україні мають споріднене коріння. Одна й та ж причина, ті ж виконавці, ті ж самі лозунги, та ж сама мета та очікуваний результат – смерть українців, знищення нації, яка виявилась сильнішою, шляхетнішою, красивішою, талановитішою, про що аж ніяк не мав ніхто знати, навіть здогадуватись. Про це неможна забувати і це не просто слова. Така пам’ять має жити в генах, в крові яка перетикатиме від батьків до дітей, внуків, правнуків не зупиняючись, не перериваючись і не завершуючись, аби не повторилося. Геноцид, в яких би формах не застосовувався, – найогидніший соціальний прояв людства. Недосконалого людства.
Коли ви спілкувались з людьми і вони розповідали про те, як їхні долі скалічив Голодомор, яка історія вас найбільше вразила, Ви довго не могли її відпустити?
Вперше про Голодомор почув від своєї бабусі, яка пережила його. Вона називала це просто голодом, згадуючи його двічі: 1932-1933 та 1946-1947 роки. Під час голоду вона втратила двох своїх дітей, третя дівчинка вижила і згодом стала моєю мамою. Вже у свідомому віці мене дивувало те, що бабусин чоловік, мій дід, був переконаним комуністом та займав керівну посаду директора машино-тракторної станції, а от оминути голодомор як жертві не вдалося. Дивно. Бабуся розповідала чимало приватних випадків, зокрема як жінка зварила холодець і в ньому були дитячі пальці. Я тоді чітко уявив собі їх застиглими в схололому бульйоні. А ще запам’яталась історія Ганни Зарубихи, так її звали. Вона зарубала свого чоловіка і з’їла. Потім намагалася з’їсти малих дітей, однак їй завадили це зробити і покарали страшною карою люди. Я про це коротко розмірковую в оповіданні «Спогад». Вірніше розмірковує мій герой і йому зручніше робити це в нетверезому стані.
Яку власну книгу, де є рядки про цю трагедію, ви рекомендували б прочитати?
Напевно «Маленьке життя». Але мені більше подобається саме «Спогад» хоча там згадується лише епізод досить опосередковано. Мені імпонує неоднозначне ставлення до героїні, ставлення невизначене, суперечливе, більш як запитання, чи можна сприймати людину в такому стані однозначно? Непросто стати на бік категоричного й безапеляційного осуду красивої жінки, як і на шлях захисту канібалізму.
«Люди забігли до хати і зупинилися. Їх зупинив жах, жах, що був у її голодних зелених очах. Вона похитнулася, а губи посміхнулись. Наступної миті вона вже лежала на підлозі притиснута широкими дубовими дверима, на яких біснувався очманілий гурт. То був танок смерті. Смертники танцювали на смертній. Висохлі мощі гарцювали у нестямі, гублячи слину, вирячивши очі. Вона вже не дихала, а вони все гарцювали й гарцювали, а потім почали співати, і мій батько теж.
Голод це щось потворне, що робить потворними людей, всіх без винятку. Дивно, але я тоді подумав, а раптом вона була красивою ця Ганна. Важко уявити красивих людей, що їдять своїх дітей».
Страшна річ голод. А найстрашніше коли він штучний створений тобі подібними.
Познайомитися з книгами Олександра Жовни можна у головній книгозбірні регіону. Також Обласна універсальна бібліотека імені Дмитра Чижевського запрошує кропивничан та гостей міста до перегляду виставки видань, присвячених страшним сторінкам української історії.
Радимо прочитати книги Володимира Сергійчука «Як нас морили голодом», «В обіймах страху і смерті. Більшовицький терор в Україні» Лариси Якубової та Яни Примаченко, видання «Людяність у нелюдський час», присвячену доброчинцям, «1933: “І чого ви ще живі?”» про те, як вилучали будь-що, що могло бути використано в їжу, «Змова мовчання» Ярослава Папуги про ставлення Заходу до Голодомору та інші видання.
Щоб уникнути повторення, потрібно знати та пам’ятати.
Лариса Семенова,
відділ соціокультурної діяльності
