Про право громадськості звертатися до суду, коли порушуються вимоги природоохоронного законодавства, говорили в Орхуському центрі екологічної інформації нашої бібліотеки.
До онлайн-спілкування з представницею Кропивницького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Анастасією Мироненко долучились більше 50 учасників громадських екологічних організацій області, викладачі кропивницьких університетів та колеги з міських і районних бібліотек.
Як зазначила Анастасія Мироненко, і в Україні, і у світі стан довкілля неухильно погіршується: щодня ми назавжди втрачаємо декілька видів тваринного і рослинного світу, показники якості повітря і води знижуються, наростають загрози, пов’язані зі змінами клімату, опустеленням та знелісненням.
Саме через це з середини ХХ століття на національних і міжнародному рівнях усе більше уваги приділяється питанню участі громадянського суспільства в забезпеченні дотримання екологічного законодавства.
Документом, який закріпив чіткі зобов’язання держав у сфері доступу до правосуддя в екологічних справах, стала Конвенція ЄЕК ООН про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля так звана – Орхуська конвенція.
Вона, визнаючи право на безпечне довкілля, гарантує так звані процедурні екологічні права:
право на доступ до екологічної інформації,
участь у процесі прийняття екологічно важливих рішень,
а також на оскарження порушень таких прав.
Крім того, конвенція покладає на сторони зобов’язання забезпечувати громадськості доступ до процедур оскарження дій та бездіяльності державних органів і приватних осіб, що порушують вимоги національного екологічного законодавства.
На жаль, попри те, що Орхуська конвенція вже двадцять років становить частину національного законодавства, українські суди не застосовують або неправильно застосовують її положення.
Анастасія Мироненко підкреслила, що активність громадськості є великою допомогою державним природоохоронним органам, які часто страждають від недостатності фінансування, людських, технічних чи інших ресурсів. Це також дієвий механізм боротьби з корупцією в органах влади.
Конвенція чітко дає зрозуміти, що примусове правозастосування екологічного закону не є виключною справою державних природоохоронних органів та прокурорів, але й громадськість відіграє у ній важливу роль.
Класичними прикладами таких справ є звернення до суду неурядової природоохоронної організації з вимогою до приватного суб’єкта припинити діяльність, яка з екологічних міркувань заборонена законом (наприклад, якщо вона проводиться у межах заповідника) або здійснюється з порушенням природоохоронних норм, тобто без відповідного дозволу, з перевищенням лімітів, без установлення очисного обладнання тощо.
Конвенція зобов’язує забезпечити представникам громадськості доступ до судових процедур.
Український законодавець підтримує широкий доступ громадськості до процедур оскарження, оскільки будь-які критерії спеціальної процесуальної правоздатності національним законодавством не передбачені. Судова практика з цього питання в Україні різниться. На відміну від місцевих і апеляційних судів, суди вищої інстанції стають на бік захисту довкілля, надаючи громадськості й неурядовим організаціям широкий доступ до правосуддя у справах про порушення природоохоронного законодавства.
Верховний Суд вибудовує сталу правову позицію про обов’язок держави забезпечити безперешкодний доступ громадськості до правосуддя в такій категорії справ.
Лариса Семенова, відділ соціокультурної діяльності.
