Днями у відділі краєзнавства нашої бібліотеки у рамках проєкту «Мікротопоніми Єлисаветграда – Єлисавета – Зінов’євська – Кірова – Кіровограда – Кропивницького» відбулася третя лекція історика-краєзнавця, очільника Центру регіональних та мікроісторичних студій Центральноукраїнського державного університету імені Володимира Винниченка, доцента Олександра Чорного, присвячена міським районам Лелеківка, Завадівка, Салгани, Кущівка, Миколаївка, Олексіївка та Катранівка. Нагадаємо, що на попередніх зустрічах були представлені міські районі Фортечні Вали, Бикове, Грецьке, Пермське, Поділ, площа Ринок, Ковалівка, Балка, Масляниківка, Никанорівка, Арнаутове та Балашівка.
За словами історика, для підготовки проєкту були опрацьовані маловідомі та невідомі документи з історії нашого міста середини XVІІІ – початку ХХ століття, що зберігаються в Центральному державному історичному архіві України у м. Києві, Державному архіві Кіровоградської області та в архіві історика-краєзнавця Анатолія Пивовара, залучені документи з видання «Архів Коша Нової Запорозької Січі» та розвідки Григорія Соколова, Аполлона Скальковського, Володимира Ястребова, Павла Рябкова, Сергія Шевченка і деякі краєзнавчі оповідання Юрія Матівоса. Основою ж представленого на лекції матеріалу стали плани міста та його околиць 1762, 1776, 1787, 1790, 1798, 1833, 1835, 1838, 1839, 1843, 1844, 1845, 1850, 1854, 1855, 1859, 1888, 1889, 1909, 1913, 1915, 1964, 1980 та 1996 років, а також сучасні супутникові знімки.
Олександр Чорний наголосив, що сучасний міський мікрорайон Лелеківка виник як поселення-супутник міста, яке до 1963 року було окремим сільцем / селом / селищем міського типу поряд із Єлисаветградом / Кіровоградом. Історія Лелеківки розпочалася влітку 1754 року. Саме тоді «цибулівський житель Яким Лелека» на підставі указу командира Нової Сербії І. Ф. Глєбова від 22 грудня 1753 року почав осаджувати слободу Інгульську як ротне поселення Слобідського (Новослобідського) козацького полку, яка з часом стала Лелеківською слободою / селом Лелеківкою, яке до приєднання до складу Кіровограда функціонувало як окремий населений пункт. Перша і єдина церква у Лелеківці була збудована 1766 року. Це був дерев’яний храм на честь Святої Трійці.
Проаналізувавши документи 1790-х років та картографічні матеріали кінця ХVІІІ – початку ХХ століття, історик дійшов висновку, що мікрорайон Завадівка розпочав історію наприкінці ХVІІІ століття під назвою Заводівські хутори. На початку ХІХ століття він був відомий як сільце Заводівка. Саме під такою назвою поселення зафіксоване в Генеральному описі нашого краю 1798 року та на картах Генерального межування Єлисаветградського повіту першої третини ХІХ століття. На думку історика Олександра Чорного назва Заводівка походить від назви Заводиної або Заводяної (нині Завадівської) балки, довкола якої вона формувалася. На користь того, що балка дійсно іменувалося Заводяною вказує межовий план Єлисаветградського повіту 1828 року. Сама ж балка так називаася з огляду на те, що у тій місцевості лише нею протікав струмок, інші балки (Глибока й Кам’янувата) були сухими. У середині позаминулого століття назва Заводівка трансформувалася в Завадівку. До складу міста район було включено у 1967 році.
Наприкінці ХVІІІ – у ХІХ столітті Салганами у Єлисаветграді називали район тодішньої південно-східної околиці міста, що знаходився між Подолом, Кущівкою та пониззям річки Біанки, лівої притоки Інгулу. У цьому районі у ХІХ столітті діяла Скотопригінна площа, міська бійня та комплекс салотопень і печей для утилізації кісток забитих на продаж свійських тварин. Назва району походить від слова «Салгани», яким у ХІХ столітті називали салотопні – підприємства для виробництва смальцю – високоцінного жиру, який завжди споживався і споживається як продукт для харчування.
За повідомленням лектора мікрорайон Кущівка почав форуватися в останній чверті ХVІІІ століття, після того як на лівому березі Інгулу (між Камʼянуватою та Глибокою балками) майор Григорій Іванович Бутович 10 жовтня 1773 року отримав 60 десятин, на яких осадив сільце Інгульське – нині це місцевість, де у ХІХ – на початку ХХ століття розташовувалася міська богодільня, а нині – геpіатpичне відділення Кіpовогpадського обласного психоневpологічного інтеpнату.
Нині Кущівка містянами ділиться на Стару і Нову. Межа між ними – Собача (Камʼянувата) балка. Стара Кущівка як околиця міста почала формуватися усередині ХІХ століття й була включено до його складу у 1880-х роках. Забудова Нової Кущівки розпочалася після Другої світової війни.
1910 року Єлисаветградською міською думою було погоджено проект забудови у Єлисаветграді нового мікрорайону, який на етапі його планування називали Робітничої слободою. Нині він відомий під назвою Миколаївка. Мікрорайон розташований у північній частині міста, між Новомиколаївкою та Некрасівкою, між залізницею та вулицею Героїв Земляків. Межею між Миколаївкою та Новомиколаївкою слугує вулиця Канізька, а між Миколаївкою і Некрасівкою – вулиця Миколи Левитського. Район офіційно був найменований Миколаївкою у 1914 році.
Мікрорайон Олексіївка розташований у південно-західній частині міста. Межує з фортечними валами, мікрорайоном Пермський табір, міським садом і Новоолексіївкою. Межею між Олексіївкою та Новоолексіївкою слугує вулиця Межовий бульвар. Район був спроектований у 1910 році, та закладений у 1910–1915 роках. Спочатку він називався Сугаклейка, а 1914 року був перейменований в Олексіївку на честь святкування 10-річчя «спадкоємця престолу цесаревича і великого князя Олексія Романова».
Район Катранівка розташований у південно-східній частині міста. На півдні межує з Кущівкою, а на північному заході – з Великою Балкою. Межею між Катранівкою і Кущівкою є вулиця Героїв Маріуполя, а з Великою Балкою – вулиця Охтирська. Катранівкою протікає річечка Салганка, ліва притока Біанки, що є лівою притокою Інгулу. Містяни виокремлюють Стару й Нову Катранівку. Стара Катранівка – це невеликий масив вздовж Салганки, вся інша територія, починаючи від Охтирського провулка – Нова Катранівка. Достеменно невідомо чому цей район так називається. За однією версією на Катранівці могли діяти катрани – підпільні квартири для гри в карти на гроші, за іншою – назва походить від рослини «катран», яка нібито була поширеною у межах району.
Наприкінці зустрічі пан Олександр анонсував, що наступного разу усі охочі дізнаються про мікрорайони, які утворилися в місті у ХХ столітті.
Будемо чакати.
Олександр Чорний,
відділ краєзнавства
