У бібліотеці імені Дмитра Чижевського відбулася презентація книги «Непереможені. Рік 2023-й». Захід став продовженням знайомства з цим особливим виданням. Найбільший культурний простір області зібрав родини полеглих захисників, побратимів, авторів проєкту, видавців та небайдужих містян, аби разом згадати 236 живих доль кропивницьких Героїв, чиї імена закарбовані на сторінках книги.
Головна мета цієї зустрічі – нагадати про жертовну ціну нашої свободи. Книга створена зусиллями великої команди кропивницького видавництва «ІМЕКС-ЛТД» під керівництвом Тамари Саміляк, а також журналістів, філологів, дизайнерів та художників, які пропускали кожну трагічну історію через власні серця.
Захід розпочався із хвилини мовчання та зачитування слів, які залишив на українському прапорі ТВО командира першої механізованої роти 101-го механізованого батальйону 61-ї ОМБр, старший лейтенант Максим Степанчук (позивний «Помпа»):
«Я – батько своїх дітей, син своєї матері, чоловік своїй дружині. Зобов’язаний йти та захищати Вас до останнього подиху, боронити країну від окупанта задля світлого майбутнього наших нащадків. Слава Україні!»
Мама з глибоким болем і гордістю розповіла про те, яким мужнім та відповідальним сином, чоловіком і батьком був Максим, і як важливо сьогодні втілити його слова в життя – зберегти країну.
Серед сотень чоловічих імен у виданні є лише одна жіноча доля – Наталія Фраушер (Яцун) з позивним «Австрійка». Вона була висококласним лікарем-стоматологом, володіла п’ятьма мовами, жила в Австрії, але повернулася, щоб рятувати евакуйованих дітей, тварин, а згодом – поранених бійців у лавах батальйону «Госпітальєри». Наталія загинула в евакуаційному автобусі серед соняшникових полів Донеччини. На її честь українці за півтори доби зібрали 1,5 мільйона гривень на новий евакуаційний транспорт, борт якого тепер прикрашає малюнок соняхів та її великих очей.
«Цей автобус вивіз уже понад 1500 поранених. Наташа стала його ангелом-охоронцем», – поділилася її мама, Зоя Віталіївна.
Художниця Олена Білецька представила історію свого чоловіка – відомого художника кіно (працював над фільмами «Памфір», «Наші котики», «Брама») та воїна-добровольця Володимира Чорного (позивний «Кара»). Вона зачитала його есе, написане в окопах: «Ми всі народжуємося квітами сонця, але війна всіх робить згрубілими соняхами. Та в них є зерня, яке має зійти новими ідеями». Олена закликала діями берегти пам’ять, щоб жертви близьких не були марними.
Надзвичайно щемливою стала розповідь пані Олександри, мами 29-річного науковця, журналіста та воїна Євгена Осієвського (позивний «Веган»). Своє останнє інтерв’ю про «ген свободи» з британським генетиком Адамом Резерфордом Женя брав телефоном між боями за кілька днів до загибелі. Сьогодні його ім’я внесене до Вікіпедії у список загиблих медійників, а його наукові праці посмертно видані у США.
Онука Ірина розповіла про свого дідуся – викладача історичного факультету Валерія Хоружого (позивний «Професор»). Навіть під обстрілами він залишався вірним професії: знайшов у розбитому будинку на фронті чужий покинутий фотоальбом і передав родині з наказом після Перемоги розшукати господарів та повернути їм.
Історію свого коханого чоловіка Максима Наточого (позивні «Док», згодом – «Фенікс») розповіла дружина Ірина. Із болем у серці вона згадала, що Макс дуже любив готувати та випікати, був неймовірно ніжним чоловіком і прекрасним батьком для їхнього сина.
Рідна сестра Віталія Бондура (позивний «Бізон»), чиє фото стало обкладинкою книги й закарбувало в собі суворе відображення самої війни, згадала, як він мріяв про родину та захищав країну ще з часів АТО. На фронті до нього прибився пес, який оберігав воїна під обстрілами й залишався з ним до останнього подиху, повернувшись до людей лише після загибелі господаря.
Також присутні згадали відомого кропивницького громадського діяча та безстрашного журналіста Дмитра Сінченка (позивний «Перун»), який загинув у бою, змінивши перо на зброю. Про його життєвий шлях розповів брат Максим.
Рідні говорили про своїх синів, чоловіків, татусів, братів… У всіх присутніх стискалося серце, на очах неодноразово бриніли сльози, але водночас на обличчях часто з’являлася тепла посмішка. Попри весь щем, у розповідях близьких проскакували світлі, кумедні та курйозні спогади про найдорожчих.
Їх більше немає серед нас, але пам’ять про них житиме вічно – у серцях рідних, у пам’яті тих, хто почув ці розповіді, та в думках кожного, хто з часом гортатиме сторінки цієї книги.
Примірники видання «Непереможені. Рік 2023-й» передано до шкіл та бібліотечних філій Кропивницького. Незабаром у кожному мікрорайоні міста пройдуть локальні зустрічі громади.
Рідні полеглих закликали кожного містянина пам’ятати про НЕПЕРЕМОЖЕНИХ, щоб подвиг хлопців та дівчат ніколи не пішов у забуття, адже за наші мирні дні заплачено найдорожчу ціну.
Слава Україні! Слава нашим Захисникам і Захисницям!
