Кожна стародрукована книга зберігає не лише текст, а й дух своєї епохи. Історія нової української книги розпочалася у 1798 році, коли побачила світ славетна „Енеїда“ Івана Котляревського, написана живою народною мовою. Українське книговидання пройшло непростий шлях – від тривалих періодів цензурних заборон і утисків до офіційного становлення у 1923 році, коли Українська книжкова палата в Харкові розпочала державну реєстрацію творів друку.

Саме цим доленосним етапам розвитку українського слова було присвячене чергове засідання клубу «Бібліофіл», що відбулося у відділі рідкісних та цінних видань Бібліотеки Дмитра Чижевського.

Перші україномовні книги з’явилися у фондах нашої книгозбірні ще на початку її діяльності у 1899 році. Сьогодні ці скарби дозволяють простежити, як крізь імперські обмеження пробивалися до читача «Українські оповідання» Олекси Стороженка (1863 р.), природничі нариси Олександра Степовика «Оповідання про комах» (1882 р.), «Історичні монографії» Миколи Костомарова (1894 р.) та виданий у 1895 році «Повний збірник творів» Марка Кропивницького.

На межі століть ця колекція збагатилася працями Тараса Шевченка, Михайла Грушевського, Софії Русової та Ореста Новицького. Географія видань – від Катеринослава та Єлисаветграда до Львова й Коломиї – свідчить про єдиний культурний простір, який попри все єднав українців.

Свідками цієї книжкової історії стали майбутні фахівці – студенти спеціальності «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа» Центральноукраїнського національного технічного університету, для яких раритетні видання стали живим підручником з професійної майстерності.

Наталія Зеленська,
відділ рідкісних та цінних видань