На жовтневому засіданні клубу «Історія краю в іменах» продовжили розповідь про видатних краян, які народилися або поєднали своє долю з Олександрією. За кожним іменем стоять непрості життєві шляхи – від мистецького визнання до боротьби за право залишатися собою в епоху, коли талант міг стати небезпечним.
Ісай Зейтман народився в Олександрії, закінчив фізико-математичний факультет Московського університету, але його справжнім покликанням було малювання. Він навчався у студії Костянтина Юона, а його картина «Дівчинка з кішкою» отримала рекомендацію для паризької виставки 1937 року. Проте через страх перед сталінськими репресіями художник відмовився від поїздки за кордон та перспективи навчання в Академії мистецтв. Зейтман обрав викладання оптики у Вищому технічному училищі імені Баумана, а малювання назавжди залишилося його особистою потребою – він не продавав і не писав робіт на замовлення.
Сергій Гончаров обрав літературний псевдонім Тасін на згадку про свою сестру-близнючку Тасю, яка передчасно пішла з життя. У Харкові він спілкувався з найвідомішими українськими літераторами, проте на початку 1930-х років, рятуючись від репресій, переїхав до Олександрії. За життя він видав лише дві книжки та присвятив себе педагогічній роботі, очолюючи літературний гурток, який відвідував майбутній поет Борис Нечерда. Пам’ять про письменника зберегли його учні, зокрема Іван Задоя.
Олег Бєлаковський провів дитинство в Олександрії, закінчив військово-медичну академію та став легендарним спортивним лікарем. Від 1951 року він працював зі збірними командами країни з футболу та хокею, супроводжував атлетів на Олімпіадах і запровадив передові методи реабілітації. За лаштунками спортивних перемог армійських атлетів завжди стояла велика робота цього видатного медика.
Анатоль Перепадя провів шкільні роки в Олександрії, а згодом у Києві товаришував із Василем Симоненком. Після допомоги у переправленні за кордон архіву поета він був звільнений з видавництва та зарахований до «буржуазних націоналістів». За сприяння видатного перекладача Миколи Лукаша Анатоль Перепадя присвятив життя відтворенню світової класики українською мовою. Його переклади європейських авторів здобули високі національні та міжнародні нагороди.
Анатолій Кохан поєднував лікарську практику дитячого педіатра з глибокими краєзнавчими дослідженнями. Після виходу на пенсію він безкоштовно лікував дітей, а у вільний час збирав унікальні матеріали про минуле Олександрії та видав низку книжок і публіцистичних праць. Кохан активно підіймав проблеми міського господарства та публічно критикував неточності в історичних виданнях.
У 1973 році виходець з Олександрії Степан Ніколенко заснував художню школу й майже чотири десятиліття очолював її, розвиваючи творчі здібності дітей. Окрім монументальних проєктів, Ніколенко працював у живописі та графіці. Його твори вирізняються глибоким розумінням форми, увагою до деталей та любов’ю до рідного краю.
Олег Попов працював учителем, а згодом реалізував себе як талановитий поет-пісняр. Його вірші лягли в основу багатьох пісень, а за поетичну збірку «Солодкий щем» він отримав обласну літературну премію імені Євгена Маланюка.
Олександр Охапкін живе в Олександрії з 1982 року, працює у художній школі та здобув визнання як майстер сакрального живопису. Його «хатні ікони» та розписи прикрашають храми України й інших країн, зокрема церкву святого Володимира в Парижі.
Сергій Сипливий продовжив театральну династію своєї родини. Здобувши освіту, він став провідним актором Київського академічного театру на Подолі та знімається в кіно. Нещодавно актор зіграв роль у виставі на сцені рідного олександрійського театру.
Життєвий шлях цих краян формує унікальний образ Олександрії та її культурну спадщину.
Катерина Лісняк,
відділ краєзнавства
