4 вересня 1965 року в київському кінотеатрі «Україна» тривала прем’єра фільму «Тіні забутих предків». Коли Іван Дзюба й В’ячеслав Чорновіл закликали підвестися тих, хто проти арештів української інтелігенції, серед небагатьох, хто встав, був молодий поет і аспірант Василь Стус. Рівно через двадцять років, того ж дня, його життя обірветься в таборі.
Про людину, яка щоразу обирала складніший шлях, у розмовно-інтеграційному клубі «РІКА» в Community House Обласної універсальної наукової бібліотеки імені Дмитра Чижевського говорила докторка філологічних наук, завідувачка кафедри української філології та журналістики Центральноукраїнського державного університету імені Володимира Винниченка Ольга Кирилюк.
Стус народився 1938 року на Вінниччині, а дитинство й юність провів на Донеччині. У Сталіному – нинішньому Донецьку – формувався його характер. Студент педінституту принципово спілкувався українською – і на лекціях, і поза ними. 1958 року на студентській зустрічі він запитав, чи відомо присутнім, що в місті немає жодної української школи. Така біографія спростовує міф, ніби українського слова на Донбасі ніколи не було.
Після протесту 1965 року Стуса відрахували з аспірантури, але він не відступив. 1972 року його заарештували: п’ять років таборів і три роки заслання. За словами Ольги Кирилюк, під час слідства вилучали рукописи, переклади Ґете та Рільке й навіть чистий папір. Система боялася всього, на чому можна написати слово.
А він писав. У таборах народжувалися вірші, що увійшли до збірки «Палімпсести». 1978 року Стус став членом міжнародного ПЕН-клубу.
Ольга Кирилюк нагадала й про складність вибору. Іван Дзюба після тривалого тиску публічно визнав «помилки» й зміг працювати далі. Стус на компроміс не пішов. 1980 року його заарештували вдруге: десять років таборів і п’ять років заслання. Призначений судом адвокат Віктор Медведчук, на думку поета, фактично погоджувався з обвинуваченням, тож Стус намагався відмовитися від такого захисту. Йшлося про право не називати злочином те, що ним не є.
За поширеною версією, Нобелівський лауреат Генріх Белль підтримував ідею висунути Стуса на Нобелівську премію. Не судилося. У ніч із 3 на 4 вересня 1985 року поет помер у таборі особливого режиму в селищі Кучино на Пермщині. Обставини смерті досі не з’ясовані. Йому було 47.
Сьогодні його ім’ям названо вулиці й навчальні заклади, його портрет – на новій банкноті номіналом 2000 гривень. Та за цими знаками шани важливо не загубити головне – живу людину, яка могла промовчати, пристосуватися, відступити, але щоразу обирала інакше.
Стус залишив поезію, переклади, листи – і приклад людини, яка не дозволила системі вирішувати, ким їй бути.
Подивитись запис заходу можна за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=U-NRFZXNWHs.
