30-річчю Основного Закону України був присвячений захід, що відбувся в межах просвітницької платформи для бібліотечних працівників Кіровоградської області, який підготували співробітники методичного та краєзнавчого відділів бібліотеки імені Дмитра Чижевського.
Як зазначила спікерка заходу – провідний бібліотекар відділу краєзнавства Катерина Лісняк, День Конституції – рідкісний випадок, коли державне свято закріплене безпосередньо в тексті документа, якому воно присвячене: стаття 161 прямо визначає 28 червня як День Конституції України.
У своїй лекції пані Катерина нагадала, що першою була Конституція Пилипа Орлика 1710 року. Цей документ став угодою між гетьманом, козацькою старшиною та Запорозьким військом, яка обмежувала владу очільника держави.
Другою стала Конституція УНР, ухвалена 29 квітня 1918 року. Вона проголошувала незалежність і рівність прав громадян, але втілити її завадила складна воєнна ситуація.
Після незалежності 1991 року нову Конституцію одразу ухвалити не вдалося. Протистояння президента Кравчука з прем’єром Кучмою та парламентом не дало довести справу до кінця, а Верховну Раду розпустили достроково. За п’ять років незалежності Україна лишалася чи не єдиною державою на пострадянському просторі без власного Основного Закону, керуючись зміненою Конституцією Української РСР 1978 року.
Не маючи конституційної більшості, Кучма 1995 року запропонував Конституційний договір – тимчасову угоду, яка переводила країну на президентсько-парламентську форму правління й вводила державні адміністрації на місцях. Договір діяв рік – саме до червня 1996-го парламент мав встигнути ухвалити повноцінну Конституцію.
Коли комісія на чолі з Кучмою та Морозом у лютому 1996 року передала проєкт до Верховної Ради, варіантів виявилося п’ятнадцять – зокрема й «Конституція 125» від комуністів. За президентський варіант проголосували лише 80 депутатів. 5 травня 1996-го створили Тимчасову спеціальну комісію під керівництвом Михайла Сироти, яка опрацювала близько шести тисяч поправок.
Напередодні вирішального засідання Кучма підписав указ про референдум щодо Конституції – у парламенті це сприйняли як загрозу розпуску Верховної Ради. Олександр Мороз скликав засідання 27 червня зі словами: «Ми не маємо права вийти з цієї зали без Конституції. Нас не зрозуміє народ, нас не зрозуміє історія».
Прем’єр-міністр Павло Лазаренко спробував вивести з зали міністрів під приводом виїзного засідання – Мороз пригрозив поставити на голосування питання про позбавлення їх повноважень, і міністри повернулися.
Голосували постатейно. За статус мови голосували сімнадцять разів, за українську символіку – двадцять сім. Автономний статус Криму відстояли попри опір комуністів.
Михайло Сирота, голова спеціальної комісії, провів на трибуні майже добу. Віктор Мусіяка у ніч свого 50-річчя звернувся до залу: «Ми пишемо основний закон для держави, яка має жити віками». Роман Безсмертний, наймолодший депутат, узгоджував найгостріші статті – і пізніше назвав документ «метрикою про народження нашої держави».
Науковий фундамент забезпечував академік Юрій Шемшученко, державницьке бачення формував Ігор Юхновський. Економічний блок відстоювали Вадим Гетьман і Віктор Пинзеник – завдяки їхній роботі вже у вересні 1996-го в Україні з’явилася своя валюта – гривня.
Важливу роль у прийнятті нової конституції відіграли депутати – уродженці Кіровоградщини Євген Марчук, Віктор Терен, Валентин Чеботарьов та В’ячеслав Бєльський.
Активні парламентарі Володимир Яворівський, Микола Паровський, Віктор Шишкін та Сергій Сас були теж пов’язані з нашим краєм.
З 393 присутніх у залі депутатів, 78, переважно ліві сили, документ не підтримали. Стаття 5 визначила: носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Конституція закріпила суверенітет, територіальну цілісність, засади ринкової економіки, права і свободи людини та статус української мови як державної.
Тридцять років потому не все з ухваленого компромісу витримало випробування часом, але сама Конституція пройшла крізь усі кризи й революції, залишаючись правовим каркасом української державності.
Найточніше суть документа сформулював один з його авторів, правник Віктор Шишкін: «Конституція – це не закон для громадян, як дехто помилково вважає. Конституція – це закон для влади! Це суспільний договір, яким народ наймає владу, визначає їй межі дозволеного і каже: “Ось за цей прапорець ти заходити не маєш права”. Конституція 1996 року за своєю філософією була саме такою – вона була спрямована на захист людини від свавілля держави».
Заключним акордом заходу став показ уривку запису засідання Верховної Ради, коли відбулося заключне голосування нардепів за головний документ держави – Конституцію України. Рішення було підтримано 315 голосами о 9:20 ранку 28 червня 1996 року.
