В Бібліотеці Дмитра Чижевського відбулася тепла мистецька подія – презентація виставки авторських ляльок-мотанок майстрині Світлани Руденко «Мотанка – душа, що оживає в нитках». Захід присвятили Всесвітньому дню вишиванки – дню, який єднає українців навколо національних традицій, історичної пам’яті та духовної спадщини.
Гості зустрічі поринули у самобутній світ української мотанки – прадавнього оберега, у якому з покоління в покоління передаються символи захисту, родинного тепла й народної мудрості. Роботи Світлани Руденко стали яскравим прикладом того, як традиційне мистецтво здатне звучати сучасно: кожна лялька вирізнялася власним образом, емоцією та характером.
Особливу увагу відвідувачів привернули мотанки у строях різних регіонів України. Авторка майстерно відтворила елементи автентичного народного вбрання, орнаментів і кольорової символіки та зберігла дух української етнокультури. Серед представлених робіт – образи княгині Ольги та Анни Ярославни, створені за мотивами книги Людмили Орлової «Велика книга ляльок». Гості також мали змогу побачити авторські композиції «Берегиня», «Наречена», «Ксеня» та інші мистецькі твори, у яких гармонійно переплелися традиція і творче переосмислення.
Окремим емоційним акцентом виставки стала авторська лялька-мотанка «Весняна Птаха», створена на гільзі з фронту. У цьому символічному образі поєдналися біль війни й віра у відродження, пам’ять і надія. Майстриня перетворила предмет, що асоціюється з бойовими подіями, на глибокий мистецький символ незламності українського духу та перемоги життя.
Не менш зацікавила гостей і композиція за мотивами гобелену «Ой чий то кінь стоїть», створеного у 1975 році видатним українським художником-текстильником Михайлом Біласом.
Виставка стала не лише знайомством із мистецтвом створення ляльки-мотанки, а й щирою розмовою про українську культуру, пам’ять і традиції, які продовжують жити у творчості сучасних майстрів. Через нитки, тканину та образи Світлана Руденко зберігає й переосмислює культурну спадщину України, надаючи їй нового, сучасного звучання.
Тетяна Колєчкіна,
відділ краєзнавства
