Напередодні великодніх свят відділ мистецтв бібліотеки Чижевського перетворився на осередок живої пам’яті. Тут відбулися етнологічні читання «Великдень у дослідженнях етнографів». Ці зустрічі, що вже стали доброю традицією для нашої бібліотеки, провела Світлана Проскурова – етнологиня та кандидатка історичних наук. Завдяки її знанням факти з етнографічних розвідок ожили, перетворившись на емоційну розповідь.

Основою розмови стали безцінні праці класиків. Перед присутніми постали монументальні труди Павла Чубинського та Олекси Воропая, чий ретельний метод фіксації звичаїв допоміг зберегти традиції навіть у далекій діаспорі. Особливий відгук викликали згадки про нашого земляка Володимира Ястребова. Його листи до професора Сумцова, у яких він описував унікальні писанки Єлисаветградщини, і сьогодні вражають точністю та любов’ю до деталей. Ці наукові дослідження доводять, що Великдень – це не звичайне релігійне свято, а давній спосіб оновити своє життя. Через прості дії – кочення з гірки по зеленій траві, вмивання до сходу сонця чи малювання сонячних знаків на писанках – наші предки немов «перезавантажували» світ. Вони вірили, що за допомогою сил природи (землі, води та сонця) можна вигнати все погане і допомогти світлу остаточно перемогти темряву й холод.

Найчуттєвішою частиною читань стали живі свідчення гостей про святкування Великодня в радянські часи. То була складна епоха «подвійного життя», коли за партійними квитками та ідеологічними масками люди потайки берегли своє духовне коріння. Світлана Проскурова поділилася особистим спогадом: як дитиною виглядала батьків на старій вербі в селі Новоселівка, аби першою вигукнути «Христос Воскрес!». Учасники згадували, як попри всі заборони, в родинах тихцем фарбували яйця та вчили дітей правильно христосатися, передаючи знання «з рук у руки» як найвищу цінність.

Сьогодні, коли багато дослідників – як-от спікер наших читань Павло Рибалка – захищають Україну на фронті, питання відновлення забутих традицій постає особливо гостро. Це не просто реставрація минулого, це запорука нашого майбутнього. Етнологи закликають кожного знайти час, аби переказати дітям та онукам почуте від дідів. Усвідомлення змісту наших обрядів повертає сучасній Україні її справжні, яскраві кольори. Без цього спадку ми ризикуємо стати безликими. Адже лише маючи глибоке коріння, ми збудуємо власне, ні на кого не схоже майбуття.

Наталія Гапіченко,
відділ мистецтв