Наприкінці лютого бібліотека імені Дмитра Чижевського зібрала тих, для кого слово давно стало способом вистояти. Привід – річниця повномасштабного вторгнення. Але вечір вийшов живим: без офіціозу і зайвого пафосу.

Головні герої зустрічі – автори літературного об’єднання «Степ» імені Віктора Погрібного. За чотири роки війни вони видали шість книжок. Писали з середини – з того, що самі пережили і побачили.

«Смертельний соль-дієз» писався з перших днів вторгнення – як спосіб вижити і як свідчення того, що забувати не можна. «Рік лютневої люті» зафіксував перший рік війни так, як його пережили самі автори та запам’ятали ті, хто був поруч. «Весна озброєна» довела: поезія теж може бути зброєю. «Велосипед без лівої педалі», «Чи бачать небеса котів», а також «Дочка гірських вітрів» Ольги Полевіної та Олександра Архангельського занурюють у те, що відбувається всередині людини, поки зовні іде війна.

Ольга Полевіна, Ніна Даниленко, Олена Трибуцька, Людмила Ніколаєвська читали зі сцени. Слухати їх було як отримати лист від когось близького – того, хто знає, але все одно знаходить слова.

Між текстами звучала музика. Валерія Дарієнко, Михайло Лиходєєв, Аллегра Кірячок, Меланія Макаренко, Аріна Степаненко — учні музичної школи № 4 – грали класику і сучасних українських авторів. Їхні мелодії давали залу змогу видихнути і зібратися з думками – перш ніж наступне слово знову стискало серце.

Вечір закінчився. Відчуття, що щось важливе таки було сказане, залишилось.

Тетяна Колєчкіна,
відділ краєзнавства