У відділі мистецтв бібліотеки Чижевського відбулися етнологічні читання з Світланою Проскуровою та Павлом Рибалко, присвячені скарбниці народної мудрості – українським народним казкам. Зустріч об’єднала науковців та всіх, хто прагне дізнатись про минувшину нашої нації через історію запису української казки.

Українська казка почала свій шлях від рукописного запису до друкованого верстата ще на початку XIX століття. Світлана Проскурова нагадала про видатних постатей, чия кропітка праця дозволила усним історіям стати частиною світової спадщини:

• Михайло Максимович – перший ректор Київського університету та ботанік, який зафіксував для нас легендарного «Котигорошка».
• Павло Чубинський – не лише автор Гімну нашої країни, а й видатний етнограф, який упорядкував сім томів експедиційних записів. Саме йому ми завдячуємо збереженням казок про «Оха» та «Козу-Дерезу».
• Іван Рудченко (псевдонім – Іван Білик) – брат Панаса Мирного, який записав всесвітньо відомі казки: «Колобок», «Солом’яний бичок» та «Рукавичка».
• Марко Вовчок – письменниця, яка зібрала величезний масив фольклору, зокрема казки про «Залізного Вовка» та «Семиліточку».

«Казка – це архетип, це наша ментальність. Кожна нація має свій унікальний код, зашифрований у цих сюжетах», – наголосили дослідники.

Окрему увагу на читаннях приділили адаптації текстів для маленьких читачів. Наприклад, Олена Пчілка (мати Лесі Українки) часто «пом’якшувала» народні сюжети. У її версії Колобок не завжди закінчує трагічно – іноді він стає настільки твердим «коржиком», що лисиця просто ламає об нього зуби.

Не оминули увагою і нашу славетну землячку – Софію Тобілевич. Вона була не лише дружиною Івана Карпенка-Карого, а й фольклористкою, яка записала десятки літературних сюжетів, серед яких «Пані Хома і Гуска» та «Совині діти».

Павло Рибалко детально зупинився на постаті Володимира Ястребова. Його фундаментальна праця «Матеріали по етнографії зібрані в Єлисаветградському та Олександрійському уїздах Херсонської губернії», видана в Одесі 1894 року, готувалася понад десять років.

Ястребов створив цілу мережу кореспондентів, які збирали матеріали безпосередньо в селах. До збірки увійшли 66 позицій, зокрема 40 основних казкових сюжетів у різних варіаціях. Завдяки йому ми знаємо, як розповідали казки в селах Аврамівка, Плетений Ташлик, Петроострів, Глодоси, Новоархангельськ та багатьох інших.

Незважаючи на те, що світ стрімко змінюється й цифровізується, казка залишається нашим фундаментом. Вона допомагає нам «шукати свого роду» та повертатися до витоків навіть у найбуремніші часи.

Можливо, саме сьогодні – той особливий вечір, коли варто дістати з полиці стару книгу або просто по пам’яті розповісти знайому історію своїм близьким. Читайте українські казки дітям і онукам, діліться ними з друзями, переказуйте рідним. Нехай ці сюжети звучать у кожній оселі, адже це наш генетичний код, наша спільна пам’ять і сила, що гартувалася віками.

Відкриймо ж скарбницю нашої мудрості разом, бо в кожній казці – душа нашого народу!