У бібліотеці Чижевського, в залі відділу мистецтв, відбулась зустріч з театрознавицею, менеджеркою низки культурних проєктів Світланою Баженовою. За час війни увага світу до України й української культури зросла у багатьох сферах і не оминула українського театру. Саме про це і говорила пані Світлана на лекції «Театр і пам’ять: як війна змінює український театральний простір».

Колективна пам’ять є результатом комунікації та соціальної взаємодії. Це знання про минуле, яке ми розділили з іншими людьми. Культурна пам’ять передбачає знання про більш віддалені події та потребує для свого існування зусиль інституцій, існує через ритуали, презентації. Театр – мистецтво витончене, особливо чутливе до духу часу.

Своєрідним епіграфом до лекції стали слова польської дослідниці де/постколоніальних і перформативних студій Єви Баль: «У театрі завжди є щось, що треба пригадувати: історичний контекст, література, раніше переглянута вистава. Пам’ять є необхідною умовою, без якої не існувало б театрального мистецтва, адже без неї ми не мали б спільних точок для розуміння чим є театр» – зазначила пані Світлана.

Учасники заходу познайомились на презентації з театральними постановами народжених війною.

«Лишатися (не) можна…» – це вистава-документ. Вистава свідчення злочинів російських загарбників проти народу України. Вистава – це фіксація подій 2022 року. Проект народився восени 2022 року, за місяць до звільнення Херсону нашими захисниками. У той момент коли Херсонський театр Куліша не мав свого майданчика, а його актори були розкидані по різних куточках нашої країни та світу. Кропивничани теж мали змогу подивитись і пережити разом з акторами ці моменти вистави у театрі Марка Кропивницького.

«Лютий» – це перформований діалог і безпечне місце для кожного, хто потребує бути не в самоті зі своїми почуттями болю, ненависті, страху. Прем’єра була 28 жовтня 2022 року, театр «Варта» на сторожі культури.

«Жираф Монс» – дитяча і водночас доросла вистава, це харківська історія воєнної весни з часів другої світової. Мистецтво під час війни особливе, але в понівеченому, утім сучасному Харкові працювали театри. І спільні зусилля драматурга Олега Михайлова, художника Костянтина Зоркіна, режисерки Оксани Дмітрієвої та акторів і працівників Харківського державного академічного театру ляльок дали життя цій виставі. Будь-якої миті підступний ворог міг перервати щемку історію про жирафа Монса, який живе під обстрілами. Страшну історію, але з надією на щасливий фінал.

Виклики сьогодення стали поштовхом для акторів і режисерів щодо пошуку цікавих творів для постановок, театральних експериментів. А тема війни і героїзму українців, історії багатьох захисників і захисниць, українських родин, окремих людей стануть майбутніми виставами. І важливо, щоб мовою мистецтва розповідати щиро, просто, глибинно, уникнувши пафосу і штучності.

Відеозапис заходу можна переглянути за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=jkOOQf9OGys.