Різке, сміливе, провокаційне, скандальне і приголомшливе гасло «Геть від Москви!» Миколи Хвильового сколихнуло у 1925 році не лише літературне життя в Україні. Воно, як кола по воді, розійшлося далеко від Харкова, накрило московію і викликало вбивчу відповідь радянської тоталітарної машини, яка входила в свою силу.
В рамках Національного тижня читання у відділі обслуговування користувачів бібліотеки Чижевського доктор філологічних наук Центральноукраїнського державного університету імені Володимира Винниченка Сергій Михида прочитав публічну лекцію, присвячену Миколі Хвильовому – українському прозаїку і публіцисту, яскравому представнику українського культурного руху, який потім назвуть Розстріляним відродженням. Поету і громадянину, який своїм самогубством кинув виклик режиму творчої несвободи і хвилі репресій проти української інтелігенції, а сучасників намагався застерегти: ми рухаємось не туди.
«Гниле інтелігентське походження» зіграло злий жарт з Миколою Фітільовим, не дозволяючи йому стати нормальним ленінцем і комуністом – пожинати плоди радянської системи у вигляді квартири, хорошої зарплати, премій, звань і слави. І ця ж інтелігентність, вміння самостійно мислити і творити зробила з Миколи Хвильового зірку українського відродження.
Дуже промовисту характеристику письменнику дав його сучасник літературознавець Володимир Коряк: «Істинно: Хвильовий. Сам хвилюється і нас усіх хвилює, п’янить і непокоїть, дратує, знесилює і полонить. Аскет і фанатик, жорсткий до себе і до інших, хворобливо вражливий і гордий, недоторканий і суворий, а часом – ніжний і сором’язливий, химерник і характерник, залюблений у слово, у форму, мрійник».
Ось що цей аскет і мрійник писав майже сто років тому про шлях до нашої ментальної свободи: «Перед нами стоїть таке питання: на яку зі світових літератур взяти курс? В будь-якому випадку, не на російську. Від російської літератури, від її стилів українська поезія повинна втікати якомога швидше. Справа в тому, що російська література віками тяжіє над нами, як господар становища, який привчав нашу психіку до рабського наслідування».
Для Хвильового література має нести цінності, а не ідеологію. А саме вона панувала в російській літературі завжди.
А ще було гасло «Дайош Європу!», курс на психологічну Європу, де вже зрозуміли, що найголовніші цінності – людина як особистість і свобода в усіх її виявах. Курс на Європу, яка для Хвильового була «досвідом багатьох віків»: «Це не та Європа, якій Шпенглер оголосив «присмерк», не та, що гниє, і до якої вся наша ненависть. Це – Європа грандіозної цивілізації, Європа – Гете, Дарвіна, Байрона, Ньютона, Маркса і т. д. Це та Європа, без якої не обійдуться перші фаланги азійського ренесансу».
Та головне, про що думав і писав Хвильовий, – про людину та її взаємовідносини з історією; людину, котра пізнала увесь трагізм буття сучасного їй всесвіту; людину, яка вбиває в собі людське заради високої мети.
Твори Хвильового сьогодні – це застереження про більшовизм, який переріс в рашизм, показ природи породження «совєцького» в людині і джерела монументальної ідеології «руського міра».
Сила письменницького таланту Хвильового вражає, якщо, звісно, читати його не з примусу, а відкривши розум і серце. І тоді в кожному його ліричному рядку душа читача відчує відчайдушну залюбленість в Україну.
Публічну лекцію Сергія Михиди «Геть від Москви!»: Микола Хвильовий у житті й літературі» можна подивитись на бібліотечному YouTube-каналі https://www.youtube.com/watch?v=VSJp_rv7HHQ.
