Душа переливається у колір. У цій поетичній строфі Володимира Панченка сконцентрувалася, на нашу думку, сутність творчості Сергія Шаповалова. Заслуженого художника України.
1943-2021. А між цими датами – прекрасний, яскравий, різнобарвний і життєдайний світ полотен Сергія Гавриловича. Роботи художника описують різними епітетами: талановиті, майстерні, зрілі, філігранні, витончені, віртуозні… Ми добавимо – дивовижні. Побачивши, ви їх запам’ятаєте і ніколи вже не сплутаєте руку, що їх писала, з іншою.
Майстер працював у різних жанрах, найулюбленішими були натюрморт, особливо квіти, та пейзаж. Дивлячись на ці полотна, мимоволі згадуєш словосполучення «буяння фарб», настільки вони яскраві та соковиті. У них закохуєшся з першого погляду. Коли б ці квіти стояли на столі, ми проходили б повз – так, симпатичний елемент антуражу, що тішить око. Але художник перетворював їхню красу на КРАСУ, до якої неусвідомлено тягне.
Колись Володимир Босько описав народження етюду з-під пензля майстра. Безумовно, це було вражаючим видовищем, і щасливчиками можна назвати тих, хто був при цьому присутній. До кожної роботи Майстер підходив ретельно, прискіпливо. На них немає випадкових речей. І в той же час шаповалівські квіткові натюрморти настільки сповнені експресії, що складається враження, що художник просто виплеснув фарбу на полотно, і вона чарівним чином арпеджіо розтеклася в яскраво жовті, вогняні, бузкові бутони, затанцювала червоними спалахами, стаккато тіней уклала на листя і розчинилася прозорими арабесками блакитного та бузкового. Є в них щось моцартівське, світле і радісне. Так може писати тільки людина дуже закохана в життя!
Бібліотека Чижевського має колекцію полотен Майстра. На початку 1990-х вони були спеціально придбані для нового бібліотечного відділу – рідкісної книги та краєзнавства. Це міські пейзажі, і вони особливі за настроєм: на них ви не знайдете багатоповерхівок, доріг, заповнених машинами, не відчуєте міської метушні. На них – тихе, неспішне провінційне містечко, одноповерховий Єлисаветград, де люди душевні рани зцілювали у Преображенці, а тілесні – у лікарні Святої Анни.
До шаповалівських картин іноді навіть не потрібні назви-підказки. Зимовий «Сонячний день» мажором гримить з полотна. Світло і тінь грають у схованки, і відчуття таке, що ви ось-ось вдихнете чисте дзвінке неповторне повітря морозного полудня.
Картина зі Спасо-Преображенським кафедральним собором у 1988 році, напевно, і не могла бути названа якось інакше, ніж «Пам’ятник архітектури». Ще чотири роки мали пройти, щоб храм повернули в лоно церкви. Але як художник зумів показати, що за цими стінами стоїть тисячолітня історія православ’я!
І зовсім інакше Преображенка зображена на картині «Біля картинної галереї». Мокрий брудний сніг, жовта пляма будівлі із замурованими та зафарбованими білим вікнами, стовп з дорожнім знаком, який нібито виглядає когось на дорозі, і паркан притулився до невеличкого будиночка на вулиці, що носила важковимовне ім’я забутого нині марксиста Карла Лібкнехта. Холод і сльота…
А тут, на картині «Сірий день», здавалося б, кірка льоду на вузькій вуличці, де пішоходи можуть розминутися лише вискочивши чи на проїжджу частину, чи в сніг під деревами, слизько і вогко, але не залишає відчуття якоїсь недільної радості! Ось прийдеш зараз додому, а там тепло та затишно. День вільний і ти разом із ним…
«Це не просто урбаністичні чи архітектурні пейзажі, хоча написані вони документально точно з тонким відчуттям архітектурних особливостей зображуваних об’єктів. Шаповалов чудово уміє виявити стан природи, передати настрій, свою любов до рідного міста. Занурюючись у споглядання цих картин, у гру світла і тіні, гармонійні переходи кольору, в огортаюче об’єкти повітряне середовище, ми захоплено відкривали, що наш Єлисаветград – гарне місто», – писав Володимир Босько.
Талант і талан Сергія Шаповалова подарували нам, його сучасникам, можливість насолоджуватися красою навколишнього світу, переживати яскраві емоції, надихатися та відчувати себе щасливими. Дякуємо, Майстре.
Запрошуємо відвідувачів до віртуального мистецького проєкту «Душа переливається у колір».
Лариса Семенова,
відділ соціокультурної діяльності
