Зустріччю з відомим майстром пoртретнoгo живoпису Валерієм Давидoвим завершився мистецький проєкт «Дзеркало самотності. Виставка автопортретів».
Нагадаємо, що на виставці автопортретів були представлені роботи Володимира Федорова, Федора Лагно, Андрія Надєждіна, Сергія Філімонова, Андрія Ліпатова, Віктора Френчко, Любові Кир’янової, Валерія Давидова, Анатолія Шаповалова, Тетяни Пенязь, Ольги Краснопільської і багатьох інших талановитих особистостей.
Протягом двох місяців в рамках проєкту у відділі мистецтв бібліотеки можна було не тільки подивитись саму виставку, а й взяти участь у майстер-класі «Автoпoртрет в стилі Пікассo» Ірини Зантарії, інтерактивному занятті «Жанри в oбразoтвoрчoму мистецтві: деталь в пoртреті», поспілкуватись з ще однією відомою кропивницькою мисткинею Любoв’ю Кір’янoвoю.
Ініціатива зібрати автопортрети художників, які знаходяться не у виставкових залах, а у сімейних колекціях, належала мистецтвознавиці Олені Гуренко та завідуючої відділом мистецтв бібліотеки Світлані Ушаковій.
Зображувати себе в своїх же роботах художники почали ще за часів давньогрецьких полісів. Дивно, що в культурі, для якої було характерно створення узагальнених, ідеалізованих образів, знайшовся сміливець, який зобразив себе на щиті Афіни Парфенос. За що, власне, і поплатився. Але його трагічна доля не зупинила інших.
Автопортрет як жанр сформувався за часів Відродження. «Вставляли» себе в групові композиції Джотто, Мозаччо, Ботічеллі. Багато малювали себе Тіциан, Дюрер, Караваджо, Рембрандт, Рубенс, Ван Дейк, Гойя… Новий час подарував нам автопортрети таких відомих художників як Давид, Енгр, Делакруа, Гоген, Ван Гог, Сезан, Фріда Кало, Далі, Магритт та багато-багато інших.
В епоху селфі-самомилування ми продовжуємо задаватися питаннями, чому і навіщо художник намалював себе. Не було натурщиків або грошей на них, але було бажання втілити художню ідею? Чи може це саморепрезентація себе як творчої особистості? Або занурення в себе, самоаналіз, самоусвідомлення, рефлексія, самозцілення, арт-терапія, врешті-решт?
Жанр автопортрета багатогранний і складний. Це історико-культурологічного явище, феномен самосвідомості культури в цілому. Мистецтвознавці кажуть, що в автопортреті ми спостерігаємо процес відображення художником світу і світу в художнику, прослідковуємо, унікальну історію пізнання людиною себе, природи і бога.
Є про що розмірковувати, тим більш, що будь-який творчій акт, має в собі «автопортретний» початок. Будь-який творчий процес в основі є діалогом митця з самим собою. Але в автопортреті цей діалог можуть «почути» глядачі.
За словами Валерія Давидoва, власний автопортрет йому писати було легко.
«Я сів біля дзеркала і за пару годин його нафарбував. Напевно, був в якомусь цілісному стані, склалися відразу гармонія, кольори. Себе, в принципі, малювати легко, особливо якщо ти художник. Ти себе кожен день бачиш, знаєш все своє нутро», – зізнався митець.
На його думку, Рембрандт на схилі років писав багато автопортретів, бо находив в цьому перепочинок. Для нього це була певна терапія – фортуна від нього відвернулась, замовлень було мало, мода на нього як художника минула.
«Він писав свої портрети швидко, легко і там, дійсно, колосальна палітра його станів», – розповів Валерій Давидов та додав, що, певно, художник просто відчував потребу писати.
«Жанр портрету мені цікавий, адже намагаєшся проникнути в людську сутність. Плюс до всього в кожній особистості є якась родзинка. Досліджувати людину, знайти щось таке, що притаманне тільки їй, – захоплююча справа. Це пізнання певною мірою відбувається на підсвідомому рівні. Те ж саме під час роботи над власним портретом», – зазначив живописець.
Зараз Валерій Давидов працює над серією робіт «Єлисаветград та єлисаветградці». Почалася вона з портрета нашого земляка – художника Анатолія Горбенка. Написано вже багато. Зараз в роботі портрет видатного країзнавця Вадима Смотренка, який два роки тому пішов з життя, і є велике бажання написати ще одного знаного земляка – Анатолія Короткова.
Майстер негативно відноситься до актуального мистецтва та інших течій і напрямків у сучасному мистецтві і вважає, що треба відрізняти власне живопис і дизайн, який під нього маскується.
Художник так висловив свою позицію: «Це величезна профанація, по великому рахунку. На мій погляд, це знеособлення мистецтва, повалення його до дитячих забав з фарбою. Зобразити людину в усьому спектрі її духовної і фізичної краси, її психологічний стан значно складніше. До того ж потрібно володіти колосальною майстерністю».
Лариса Семенова,
відділ соціокультурної діяльності
