Будинок Мейтуса

Будинок-лікарня Мейтуса

Володимир БОСЬКО
Народне слово.- 1998.- 31 жовтня.- с3
Раїса КОВАЛЬОВА
провідний спеціаліст-мистецтвознавець
регіональної служби охорони
і реставрації пам’яток архітектури
та містобудування облдержадміністрації

Власник будинку:
Мейтус Ушер Шлемович
Врач.
Жена: Елизавета Исааковна.
Сын: Юлий, 15.01.1903 г.р.
(Метрич. книга молит. дома Бес-Гамедриш за
1903 г. – ДАКО. – Ф. 185. – Оп. 1. Арх. № 77. – Л. 61).

БУДИНОК МЕЙТУСА ШКОЛА – ІМЕНІ НЕЙГАУЗА

В ідеалі, бачачи той чи інший будинок, ми мали б відразу здогадуватися про його, так би мовити „професію»: для чого або для кого його споруджено. Очевидно, раніше, до 1917 року, так і було. Не випадково всі при­ватні будинки були пер­соніфікованими: носили імена своїх господарів — будинок Паученка, будинок Пашутіна, бу­динок Барського і т. д. Вони й розрізнялись між собою, як люди: не тільки зовнішністю, а й характером та вдачею. Фасади будинків були своєрідною візитною карткою своїх власни­ків. Нині, коли старі бу­динки давно втратили імена та первісні приз­начення, годі й шукати тут якоїсь відповідності. Втім, трапляють­ся й щасливі винятки.

Знаменитий крилатий вислів «архітек­тура — це застигла музика» щоразу зга­дується, коли проходиш повз цей буди­нок на колишній вулиці Московській (нині вул. Дзержинського). Само собою зрозу­міло, скажете ви, — адже тут розмістила­ся дитяча музична школа. Я, однак, маю на увазі дещо інше. Витончена архітек­турна композиція фасаду, вишукані про­порції та форми, напрочуд красива клад­ка з фігурної і лекальної цегли, ритмічні переливи співучих ліній створюють сим­фонію незвичайної краси. Саме тому цей

будинок просто не міг не стати обителлю музики.

Споруджено його на початку XX сто­ліття за проектом архітектора Я. Паученка для відомого єлисаветградського дитя­чого лікаря Сергія Самуїловича Мейтуса. Стиль будівлі — еклектика з переважаю­чими елементами англійської неоготики. Бокові і центральна частини фасаду завершуються зубчастими вежками на зра­зок середньовічних з круглими віконцями у ренесансному стилі.

На першому поверсі Мейтус влаштував лікарню, на другому — мешкав сам із родиною. Дитячий лікар та його дружина були музично обдарованими людьми, у будинку панувала музична атмосфера» Тут у Мейтусів народився син Юлій Сергійо­вич Мейтус (1903-1997) — визначний ук­раїнський композитор, народний артист України, автор 15 опер («Гайдамаки», «Ярослав Мудрий», «Украдене щастя» та ін.)

У «будинку Мейтуса», як згадує ком­позитор, часто збирались актори місцевого музично-драматичного театру, запро­шувались відомі співаки та піаністи, які гастролювали у Єлисаветграді. Тут, зок­рема, співав знаменитий бас Платон Цесевич, виступав Мекленбурзький квартет і т. д. У місті видавався журнал «Музикально-театральний вестник», функціону­вало Товариство камерної музики, працю­вала славнозвісна музична школа Густава Нейгауза, з якою пов’язана доля і Юлія Мейтуса. На початку XX століття Єлисаветград називали «музичною столицею півдня Ро­сії».

Перший кон­цертний виступ Юлія Мейтуса відбувся в 11 років: юний му­зикант акомпанував на фісгармонії гім­назійному хору, який виконував ук­раїнські народні піс­ні та твори Миколи Лисенка.

Після революції будинок націоналі­зували, і деякий час він використовував­ся різними устано­вами, далекими від мистецтва. Та, пев­но, будинок випромінював такі могутні музичні флюїди, що, зрештою, переміг. У 1940 році у ньому відкрили міську музич­ну студію, а сорок років тому — дитячу музичну школу ім. Г. Нейгауза. На друго­му поверсі влаштували цікавий музей ви­датного піаніста і педагога, чиє ім’я но­сить школа. А от кімнату-музей Юлія Мейтуса чомусь розмістили у музичній школі № 2. Досить дивне, скажемо від­верто, рішення.

Загалом же будинок Мейтуса — одна із кращих споруд міста, шедевр мистецт­ва архітектури єлисаветградця Якова Ва­сильовича Паученка.