“Напружений, незломно-гордий,
Залізних імператор строф”

Талант рідко виявляється в одній сфері, а геніальність, як правило, багатогранна. Це вповні стосується нашого земляка Євгена Филимоновича Маланюка, чиє 129-річчя відзначаємо 1 лютого.

Поет, публіцист, історик літератури, літературний критик, історіософ, культуролог, вояк армії Української народної республіки народився в Новоархангельську на берегах Синюхи, яку обожнював і згадував до кінця життя:

“В прибережне нагріте каміння
Б’ється плюскотом зимна вода,
Незабутньо-співуча і синя,
Несмертельна й повік молода”,

у краї, який називав степовою Елладою:

“Знаю — медом сонця, ой Ладо,
В твоїм древнім тілі — весна.
О моя степова Елладо,
Ти й тепер антично ясна”,

і мріяв, аби він став сильною державою:

“Повстань, як древлє! Панцир з міді
Замінить лати й ганчірки, —
І знов дівоча стать Обиди
Звитяжно гляне у віки!..”

Доля Євгена Маланюка – яскравий зразок відданості українській національній ідеї без пафосного захоплення, надмірної компліментарності, з належної мірою критики і вказування на помилки, наслідки яких і досі пожинаємо у черговій, мріється – останній, війні з кривавий сусідом.

Читачі бібліотеки Дмитра Чижевського можуть познайомитися з виставкою, де представлені прижиттєві видання поета і мислителя: Книга спостережень у 2-х томах (Торонто, Канада, 1966), збірка “Поезії в одному томі” (Нью-Йорк, 1954) та остання збірка, яка побачила світ 1972 року “Перстень і посох”, есеї “Нариси з історії нашої культури” (Нью-Йорк,1954) та “Illustrssimus Dominus Mazepa” (“Ясновельможний пан Мазепа – тло і постать”, Нью-Йорк, 1960) , а також маланюкознавчі студії Леоніда Куценка, Григорія Клочека, Володимира Панченка.

А про життєвий шлях Євгена Маланюка, особливості творчості, блискучу прозірливість, дослідницькі шукання, глибину проникнення в сутність національних проблем, серед яких чи не найважливіша – малоросійство, ви зможете дізнатися у відділі рідкісних і цінних видань Бібліотеки.