Як виглядало наше місто понад двісті років тому? Чому його назва змінювалася стільки разів? І як виглядали перші вулиці та слободи? Відповіді на ці запитання отримали учасники зустрічі у відділі краєзнавства бібліотеки Чижевського. Тут відбувся захід «Картографічні пам’ятки з історії нашого міста середини ХVІІІ – початку ХІХ століття», спікером якого став відомий історик Олександр Чорний.
Це була справжня подорож у часі: понад 60 слайдів зі старовинними картами, планами фортець і рідкісними документами, частину з яких дослідник знайшов і відреставрував власноруч.
Історія починається з 1752 року, коли в межах Задніпрських місць Миргородського полку створили військове поселення Нова Сербія. Уже в грудні 1751 – січні 1752-го влада ухвалила рішення заснувати два полки – гусарський і пандурський – та збудувати земляну фортецю Святої Єлисавети. Місце обирали ретельно: воно мало бути не лише зручним, а й стратегічним – на однаковій відстані від Мишуриного Рогу й Архангелогорода, поблизу кордону із Запорізьким Кошем.
Місце під фортецю затвердили 8 квітня 1753 року, а проєкт кілька разів переробляли, поки 26 травня 1754-го його остаточно не схвалили. Над кресленнями працювали військові інженери Олександр Вейс та Петер фон Вітвер.
12 червня 1754 року відбулося урочисте закладення фортеці з освяченням і салютом. Згодом тут постало ціле військове містечко: казарми, комендантські будинки, школа, гауптвахта, кузні, склади, а в центрі – Свято-Троїцька церква.
Поряд із фортецею швидко виникали нові поселення. У 1754 році Микита Биков заснував Биківську слободу – першу з Новослобідського козацького полку. У 1755-му біля фортеці дозволили селитися грекам, і так з’явилася Грецька слобода. А неподалік почали формувати Подільську слободу, яку спочатку називали Предградською.
Того ж року мешканці Подолу придбали готову дерев’яну церкву в селі Федірках і встановили її на місці, де нині міська рада. Це був храм Успіння Пресвятої Богородиці.
Уже в 1760-х роках фортеця Святої Єлисавети перетворилася на потужне поселення з ринками, церквами, квартальною забудовою та контрольно-пропускними пунктами.
Особливий інтерес викликала розповідь про назву міста. Виявляється, офіційного указу про присвоєння назви «Єлисаветград» досі не знайдено. У документах трапляються різні варіанти: «Єлисавет», «Єлисаветполь», «Єлисаветбург». На європейських картах 1760-х років – «St. Elisabet», «Elisabe Gorod», «Elisabetbourg».
Учасники заходу дізналися факти й побачили на власні очі, яким було наше місто у витоках його історії.
Дякуємо Олександру Чорному за захопливу лекцію, яка поєднала наукову точність та емоцію справжнього дослідника. Тема викликала жвавий інтерес, і ми обіцяємо – це лише початок. Продовження буде!
