Кунсткамера Олександра Ільїна
ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО. ІКОНОПИС.
Ікони О.Б. Ільїн особливо любив. Можливо, саме тому він зібрав доволі багато не тільки творів професійного іконопису, а й навіть так званих “народних” ікон – ординарних, інколи писаних з порушенням традиційної технології. Але загалом серед п’ятдесяти двох цілих ікон та фрагментів із зібрання Ільїна є досить цінні пам’ятки. Цікава для дослідників іконографія образів Богородиці. Сильний в емоційному плані, високопрофесійно виконаний у традиціях класичного середньовічного іконопису, образ Богоматері постає на іконі “Богоматір Одигітрія (Путєводительниця)”, датованій кінцем XVI ст. А.D. Великий формат, монументальний характер живопису дають можливість віднести цю ікону до розряду храмових.
Богородиця – Цариця Небесна, яка рятує Константинополь від ворогів, представлена на храмовій іконі “Покрова Пресвятої Богородиці” середини XVIII ст. А.D., що належала церкві с.Петроострова. Напис свідчить, що цей образ було створено 1752 р., а поновлено 1895 р. Барокова колористика, суто українська емоційність у зображенні Богородиці, св. Лева, св. Зої та св. Романа Сладкоспівця притаманні народному живопису ст., але певна професіональність виконання інкарнату, одягу та фону говорить про достатню досвідченість та підготовленість автора. Особливість цієї ікони в тому, що її написано на одній дошці з образом св.Параскеви.
Ліричність постаті святої, суто український тип обличчя засвідчують портретний характер живопису.
Сюжет “Покрови” відомий в іконопису з доби середньовіччя. А перед нами – трактування його та образу св. Параскеви засобами барокового живопису XVIII ст. Зауважимо, найбільш ліричні образи Богородиці в зібранні О. Ільїна належать до цього сторіччя. Ось, скажімо, три невеликі домові ікони, створені високопрофесійними майстрами. Дві з них належать до типу “Богоматері Казанської”, написані у традиціях російського сакрального живопису (але добарокової стилістики). Це надзвичайно проникливі образи жінки, пронизані скорботою за долю Сина. Одну з ікон “Казанської Богоматері” прикрашено срібною кованою шатою, перлами, дорогоцінним камінням. Третю із згаданих ікон, “Богоматір Охтирську”, написано у традиціях українського живопису епохи рококо. Це засвідчує і пізньобарокова традиція зображення золотого сяйва, і загальна колористика, і українські риси обличчя Діви Марії. А головне – сюжет, що склався в Україні в середині XVIII ст.: Богоматір з молитовно складеними руками та непокритою головою дивиться на вже розіп’ятого Христа. І дивна річ! Діва Марія з Немовлям на іконі казанського типу начебто більше страждає, ніж Богородиця перед мертвим Христом! Навіть сльоза на її щоці, здається, не стільки від трагічного смутку, скільки від світлої печалі. Про що Вона думає? Про те, що закінчилася хресна земна путь Сина, вичерпані Його муки? А може, чекає Його Воскресіння?
Інший сюжет, пов’язаний із Богородицею, – ікона кінця ХІХ ст. “Неопалима Купина”, Невелика вишукана домова ікона відрізняється легкістю, витонченістю письма, гармонійністю складного компонування центральних образів Богоматері та Христа як Архієрея Великого із зображенням чудес явлення Неопалимої Купини та фігурами архангелів, євангелістів, урочистістю яскравого колориту. Сама назва ікони – свідоцтво того, що вона покликана рятувати домівку від пожежі. Цей досить давній тип, відомий в Україні ще до XII ст., на згадуваній іконі знайшов своє вирішення засобами технічно досконалого класицистського живопису ХІХ ст.
Кінець земного шляху Богоматері зображено на іконі кінця ХІХ ст. “Успіння Пресвятої Богородиці” в Києво-Печерському ізводі. Основний художній та декоративний ефект цієї ікони досягається не стільки живописом, скільки засобами ювелірного мистецтва. Срібна карбована та кована шата, прикрашена гравірованим та позолоченим орнаментом, закриває все поле багатофігурної ікони, крім інкарнату. Особливої яскравості автори ікони досягли контрастом полірованої та матової поверхні металу, зіставленням кольорів срібла та золота. Тема смерті знаходить особливо радісне трактування, адже, за християнським вченням, смерть для праведної душі – тільки початок нового, кращого життя. А от урочистість, яскравість, святковий настрій ікони кінця XVIII – початку ХІХ ст. “Св. Георгій Змієборець” створюється саме завдяки живопису. Це – зразок досить нечастого трактування сюжету: святий зображений без коня та змія на фоні монастиря, схожого за архітектурою на Трійце-Сергієву Лавру.
Надзвичайно цікава підбірка ікон мініатюрного живопису та бічні стулки складня XVIII ст., прикрашені тонко виконаними зображеннями архангела Гавриїла, Богоматері, Різдва Христового, Різдва Пресвятої Богородиці, Вибраних святих (Єфросиньї Полоцької, Катерини, Мойсея Угрина, Килика та Уліти, Кирила Білозерського, Олександра). Два твори релігійного мистецтва в зібранні О.Ільїна мають, крім мистецького, безумовне краєзнавче значення. На звороті домової ікони “Св.Миколай Чудотворець з Вибраними Святими” рукою Олександра Борисовича зазначено: “Икона из мастерской художника Осмеркина”. Класик російського живопису XX ст. земляк Олександр Олександрович Осмьоркін ікон не писав. Ікону, очевидно, було написано в майстерні Я. В. Паученка, якою той володів разом із О.П. Осмьоркіним, батьком художника.
Інший твір – не ікона, а ескіз розпису “Св.Олександр Невський”. Його іконографія вироблена В.Васнєцовим при створенні розписів у Київському соборі св. Володимира й дуже нагадує аналогічний сюжет у Кіровоградському кафедральному соборі (Грецькій церкві). На жаль, кіровоградський розпис набув численних змін під час реставрації в середині 80-х рогів XX ст. Не виключено, що ескіз із збірки О.Ільїна якраз і дає нам можливість зрозуміти авторський задум розпису в Грецькій церкві.
Таким чином, ряд ікон із зібрання О.Ільїна має не тільки певну художню, історичну цінність, але й цікаві з наукової точки зору, оскільки репрезентують зміну канонічних образів у різних іконописних типах та стилях протягом багатовікового розвитку сакрального живопису.
Релігійне мистецтво представлено у колекції О.Ільїна не тільки класичними іконами на дошках, але й літографіями, іконами та образами на металі, гравюрами, навіть різаними на перламутрових мушлях релігійними сюжетами, численними предметами декоративно-ужиткового мистецтва (дарохранительниця, чаші-потири, хрести тощо. Особливо вражає величний срібний бароковий напрестольний хрест середини XVIII ст.).