ЛІКАРНЯ СВЯТОЇ АННИ

Володимир БОСЬКО,
Народне слово. – 1999. – 10 квітня.- с.3
Лікарня Св. Анни

Дмитрян Анна Михайловна (ум. 1913).
Потомственная Почетная Гражданка. Учредительница больницы Красного Креста им. св. Анны (1904).

Те, що на початку XX століття зробила Анна Михайлівна Дмитрян, вразило навіть звиклих до благодійності єлисаветградців. Ця жінка збудувала для співгромадян виключно на власні кошти у Новомиргороді та Єлисаветграді дві суперсучасні на ті часи лікар­ні. Це й породило згодом чутки, що буцімто сама А. Дмитрян, витратив­шись до останньої копійки, уже в радянський час померла від голоду. Насправді -ж, смерть прийшла за нею, у 1913 році після завершення спору­дження лікарень. Таке враження, що якраз ця справа й тримала її на світі. Здійснивши задумане, можна й поми­рати з почуттям виконаного обов’язку. А загадки залишилися. Ми навіть достеменно не знаємо, що спонукало цю жінку на безприкладний благодій­ницький вчинок: життєва драма, потря­сіння від передчасної смерті улюбленої доньки Анни? Певно, що так: але про це ми можемо лише здогадуватися. Ніяких біографічних даних, жодних подробиць про особисте життя Благо­дійниці ми не, маємо.

Після неї залишилися дві чудові лі­карні, діючі й дотепер, та ще книга «Лікарня Святої Анни Російського То­вариства Червоного Хреста в Єлисаветграді», на її ж кошти 1908 року ви­дана в Петербурзі з великою кількістю ілюстрацій та портретом А. Дмитрян (гравюру виконав художник І. Горюшкін). Книга детально розповідає про історію спорудження лікарні, про те, якою вона була.

18 листопада 1901 року на засідан­ні Єлисаветградського комітету Ро­сійського Червоного Хреста його голо­ва П. Ревуцький доповів, що «почесна громадянка А. М. Дмитрян вирішила спорудити для хворих всіх станів, мешканців м. Єлисаветграда й повіту, лікарню». Місто виділило понад дві десятини землі на розі вулиць Кос­тельної і Чигиринської. Було створено комісію, проект доручено підготувати міському архітектору О. Лишневському. Проте через деякий час, певно за наполяганням благодійниці, кардиналь­но було змінено її склад. До неї увійш­ли сама Анна Михайлівна, інженери Є. Тамм (батько лауреата Нобелівської премії І. Тамма) та Ф. Шрейтель, архі­тектор Я.Паученко, за кресленнями якого й спроектовано фасад лікарні. Чимось первісний план у виконанні маститого архітектора О. Лишневського замовницю не задовольнив, а тому з урахуванням її побажань і пропози­цій заклад спроектовано Я.Паученком (дядьком художника О. Осмьоркіна).

9 липня 1902 року відбулося уро­чисте закладання лікарні. На церемонії можна було бачити багатьох відомих єлисаветградців, членів місцевого комі­тету Товариства Червоного Хреста, зок­рема міського голову О. Пашутіна, го­лову повітової земської управи М. Скляревича, поліцмейстера Безсонова, начальника кавалерійського училища О. Самсонова (про нього, згодом гене­рала, командуючого 2-ю російською армією, одну з найтрагічніших поста­тей Першої світової війни, ми нещо­давно розповідали) та інших.

Лікарню було освячено і відкрито 18 травня 1904 року. Ось яким був за­повіт жертвувательки:
«Я, потомствена почесна громадян­ка А. М. Дмитрян, передаючи спору­джену мною лікарню в пам’ять моєї дочки Анни Афанасіївни, вартістю 200 тисяч рублів, у відання Російського То­вариства Червоного Хреста, бажаю:
1) лікарня має бути названою на честь Св. Анни;
2) двадцять ліжок в ім’я моєї дочки Анни призначаються для неімущих християнської віри; кількість їх не мо­же бути зменшена;
3) лікарня повинна стояти на рівні сучасних наукових вимог і давати простір для занять наукою молодим медикам;
4) лікарня, в міру надходження платних внесків на утримання ліжок, повинна скорочувати кількість платних ліжок для того, щоб з часом надати всі сорок ліжок для лікування неіму­щих;
5) кількість платних ліжок не по­винна збільшуватися за рахунок без­платних;
6) головним лікарем та її довічним директором призначається Ф. Юцкевич».
На утримання лікарні Анна Михайлівна внесла в Державний банк цінні папери на суму 300 тисяч рублів, котрі склали вічний капітал лікарні, на про­центи з якого вона й мала утримувати­ся. Крім того, при відкритті лікарні А. Дмитрян додатково пожертвувала ще 12 тисяч рублів. У промові на відкритті закладу єлисаветградський поліцмейс­тер Безсонов зазначив: «Це пожертву­вання є безперечно найвидатнішим з усіх мені відомих. Як правило, люди дають лише гроші і вважають свою справу завершеною…» А тут пожертву­вання втілилося у спорудження такого потрібного людям медичного закладу.
… Ми сьогодні поки що лише мрі­ємо про відродження справжньої Благодійності. То давайте передовсім віддамо належне, вшануймо там, де це можливо, видатних добротворців мину­лого. А то на фасаді 2-ї міської лікар­ні навіть зафарбували пам’ятну дошку, яка нагадувала про її первісну назву: «Лікарня Св. Анни».