Будинок архітектора Якова Паученка

Володимир БОСЬКО
«Народне слово», (13.12.1997)
Раїса КОВАЛЬОВА
провідний спеціалістмистецтвознавець
регіональної служби охорони і реставрації
пам’яток архітектури та містобудування
облдержадміністра­ції

ОСОБНЯК АРХІТЕКТОРА ПАУЧЕНКА

Твердження, що у цьому будинку народився наш відомий художник-земляк Олександр Осмьоркін (1892-1953), не зовсім відповідає дійсності. Річ у тім, що майбутній живописець з’явився на світ у 1892 році, а прохання на спо­рудження будинку його дідом, єлисаветградським міщанином В. Паученком, подано у 1899 році. Тут минули його дитячі та юнацькі роки.
Безперечно, що здібності до малю­вання Осмьоркін успадкував від родичів по материнській лінії. Його дід Ва­силь Семенович Паученко був іконо­писцем, який у 1861 році заснував у Єлисаветграді іконостасну, іконописну та позолотну майстерню. Дядько Яків Паученко (1866-1914), від якого, за висловом Осмьоркіна, у нього зароди­лася «бацила мистецтва», після смерті батька очолив майстерню, а крім того, був талановитим архітектором, одним із кращих в історії Єлисаветграда.
У 1881-1883 роках Яків Паученко відвідував вечірні рисувальні класи, засновані при Єлисаветградському земському реальному училищі акаде­міком Петром Крестоносцевим, У 1883 році Паученко вступає до Московського училища живопису, скульптури та архітектури. У 1893 році за архітектур­ний проект був удостоєний малої сріб­ної медалі. Того ж року через домаш­ні обставини, які вимагали негайного від’їзду з Москви на батьківщину (хво­роба батька. — Авт.), Паученко виму­шений був залишити училище. Лише у 1897 році він отримав звання неклас­ного художника архітектури, що не завадило йому стати першокласним зод­чим.
Уже через два роки своє обдару­вання Паученко виявляє в проектуванні власного особняка. Його в Єлисаветг­раді так і називали «Будинок архітек­тора Паученка на вул. Верхньодонській».
Судячи з усього, Осмьоркіни не за­знали переслідувань з боку радянської влади, хоча й були досить заможними. Іконостасна, художньо-іконописна і позолотна майстерня, якою вони воло­діли, виконувала замовлення на всі ви­ди церковних робіт: від спорудження храму до його внутрішнього оздоблен­ня. Майстерня Паученка мала нагоро­ди: від Московського художнього то­вариства — срібну медаль; за виставку в Єлисаветграді також удостоєна срібної медалі, а за участь в імператор­ській виставці в Ростові-на-Дону 18 ве­ресня 1906 року майстерня Паученка відзначена золотою медаллю.
В архівних документах про вилу­чення церковних цінностей з єлисаветградських храмів у 1922 році серед членів комісії по їх обліку зустрічаємо О. П. Осмьоркіна, батька художника. У цих документах він фігурує то як «спец по золоту та сріблу, землемір Осмьоркін», то просто як «художник та спец». Можна тільки гадати, на­скільки добровільною була участь Олександра Павловича у цій справі, проте факт такий мав місце.
Як відомо, мати Осмьоркіна помер­ла у 1917 році, після чого батько у 1924 році одружився з О. Сахаровою. Після його смерті у 1937 році худож­ник, який жив у Москві, успадкував 6/7 домоволодіння, мачусі дісталась 1/7. Осмьоркін з 1941 по 1949 рік че­рез мачуху частинами розпродував са­дибу.
У справі на особняк Паученка на­водяться тексти договорів на купівлю-продаж. Так, приміром, 7 травня 1941 року О. Осмьоркін, «… за якого діяла Сахарова, продав 1/14 частину домо­володіння Войновій Поліні Мойсеївні за 4500 рублів». А 1/14, між іншим, — це один будинок під залізним да­хом та одне відділення сараю (розмі­ром 6,35 квадратного метра)».
У 1948 році художник продає 1/5 домоволодіння Левицькій Анастасії Платонівні, 1/8 — Підкопаєвій Меланії Петрівні та 1/16 — Страховій Марії Петрівні. Не випадково, що саме у 1948 році художник продав основну частину садиби, успадкованої від бать­ків. Того року його звинуватили у «формалізмі», заборонили викладаць­ку діяльність, не брали роботи на ви­ставки. Осмьоркін опинився у жахли­вій матеріальній скруті, чим, певно, й пояснюється «продаж батьківщини».
Зовні «особняк Паученка» нагадує казковий терем. Що й не дивно, адже він являє собою вдалий зразок еклек­тики, так званого цегляного варіанту неоросійського стилю кінця XIX — по­чатку XX століть. Вражали своїм ху­дожнім оздобленням інтер’єри всіх п’яти кімнат, кожна з яких була чітко витримана в одному із стилів: рене­санс, ампір, готика, мавританський, модерн.
У підвалі ми виявили тоді (десять років тому) дубові двері з табличкою: «Архітектора Паученко».
Нині в особняку розміщується ху­дожньо-меморіальний музей Олек­сандра Осмьоркіна.