Курйози, курйози, курйози… З
ким тільки вони не трапляються!
Кожен актор міг би пригадати їх безліч.
Про деякі так і хочеться розповісти.
Сподіваюсь, що вони викличуть усмішку
на вашому похмурому в цей нелегкий час обличчі.

***

Багато років тому я працював освітлювачем у театрі на Донбасі, який називався «Дондерждрама». Гастролювали ми, пам’ятаю, у містечку Ровеньки в приміщенні літнього театру. Було воно дерев’яним і на випадок пожежі на стінах залу для глядачів висіли вогнегасники, а під час вистави на варті стояли у мідних касках та брезентових костюмах пожежники і, як належить людям цієї професії, знічев’я дрімали.
Йшла вистава «Загибель ескадри». Фінал. Згідно ремарки, корабель підривали, команда його залишала палубу і сходила на берег. (в даному випадку по містках—у зал, бо сцена зображала палубу корабля). За допомогою короткого замикання я підпалюю пакет з порохом (при цьому дотримуюсь усіх правил безпеки). Пролунав вибух, сцену затягнуло димом. В цей час пожежник прокинувся і на мить остовпів. Потім зірвав зі стіни вогнегасник і, розштовхуючи акторів, які залишили корабель, кинувся на сцену. Під таким натиском бідні актори не могли втриматися на східцях, плигали, а то й падали в оркестрову яму. Як не стримували ретельного служаку під регіт глядачів, він все ж таки загасив вогонь, щедро обдавши піною і декорації, і виконавців. Вгамувався тільки тоді, коли виконав службовий обов’язок.

Не пам’ятаю, як реагували на це режисер, адміністрація, але глядачам фінал вистави сподобався.

***

Грали ми якось у сільському клубі виставу «Дівчина з веснянками». Народу привалило — сила силенна. Хлопчачі голови, як гарбузи на городі, рясніли вздовж сценічної рампи. Йшла лірична сцена. Нас двоє: я і героїня, роль якої виконувала дружина головного режисера. Правду кажучи за своїми жіночними якостями вона їй не зовсім відповідала. Тим часом у тексті зазначалося, що то прекрасна, струнка, і надзвичайна жінка.

Так от під час нашого діалогу героїня раптом почала нервувати, плутала репліки. Не можу збагнути в чому справа, але бачу, що з нею от – от буде істерика. Раптом актриса кидається до рампи, стає на коліна і починає вовтузити його по голові. Коли дали завісу, з’ясувалося, що хлопець коментував по своєму разючу невідповідність між задумом автора і образом героїні на сцені. Це й викликало гнів. Найсмішнішим було те, що постраждав не головний шибеник, а його сусід.

***

Я працював як актор – початківець у театрі міста Махачкала, де головним режисером була Л.С. Самборська. Режисер — деспот, особливо суворо вона ставилася до молоді.

І ось моя перша велика роль — Мешем у «Склянці води» Скріба. Стою за лаштунками перед виходом і страшенно хвилююся. На сцені: Болінброк, Абігайль і Герцогиня (сама Самборська). Чекають моєї появи. Хвилюючись, я весь час смикав якогось канату…і врешті його розв’язав. Потім з’ясувалось, що то був канат, на якому кріпилася підтягнута до колосників декорація. Тільки я полишив цей злощасний канат, як вона з гуркотом звалилася на сцену, мало не влучивши по Герцогині. Це була декорація з вистави «Шалені гроші» Ефект вийшов приголомшуючий! Дісталося всім по горіхи.

***

Трапилося це у Київському обласному театрі імені П. Саксаганського. Пам’ятаю, був у нас помреж, хоч зовні непримітний, якийсь недоладний, надто соромливий, але мріяв про акторську кар’єру. Давали йому безсловесні ролі, та ось одного разу режисер змилостивився і доручив йому епізод з кількома репліками у виставі «Червоненька квіточка».

І ось іде спектакль, за дією мав він вибігти на сцену, упасти на коліна перед Чудовиськом і промовити: Володарю, я перетворився весь на слух! Настала для нашого бідолахи давно очікувана мить. Він вибігає, падає навколішки і каже: Володарю, я перетворився весь на запах! Потім збентежений, розгублено дивиться на Чудовисько.

Запала мертва пауза. І тоді він простогнав: О, ідіот, що ж я сказав?! І як актори, що були в цей час на сцені, не стримували себе, їхній стогін докотився до залу і був підхоплений гучним реготом глядачів.

Чого тільки не трапляється на сцені. Іноді такого і не вигадаєш…

Всеволод ДАНИЛЕВИЧ

Журнал Український театр 3/93 с. 32