Адміралтейські поселення в Україні в останній чверті ХVІІІ – першій половині ХІХ ст.

Історія українського села тісно пов’язана з історією українського селянства. Процеси і явища, що впродовж усієї української історії відбувалися на селі, завжди стояли і стоять в центрі уваги не тільки професійних істориків, а й усього суспільства. Специфіка більшості наукових досліджень, що стосуються історії українського селянства полягає в тому, що мешканці сіл і їхня історія розглядаються через призму класової боротьби. Така тенденція прослідковується як в радянській, так і в сучасній українській історіографії. На жаль на сьогоднішній день маловивченими, а тому і маловідомими залишаються питання, що стосуються культурно-освітніх процесів на селі, специфіки аграрних відносин, соціально-економічного розвитку і т.д.

Соціально-економічній історії українського села останньої чверті ХVІІІ – першої половини ХІХ ст. присвячено чимало наукових праць, але якщо не всі, то більшість із них нічого не повідомляє про так звані адміралтейські поселення в Україні зазначеного періоду, хоча історія цих поселень нараховує майже 80 років. Такий стан речей цілком закономірний, про адміралтейські поселення України майже нічого не зустрічаємо і в російській історіографії ХІХ – початку ХХ ст. Окремі уривчасті факти можна зустріти в Повному зібрані законів Російської імперії та в збірниках зі статистики. Інформація до останніх збиралася офіцерами генерального штабу, а тому була не досить доступною. Це пояснює такий факт, адміралтейські поселенці виконували повинності на користь Чорноморського адміралтейства – доправляли на верфі будівельні матеріали, зводили кораблі від закладення до спуску на воду, а оскільки це розвінчувало міф про побудову флоту на Чорному морі росіянами, то ця інформація була не те щоб секретною, але й не широко вживаною. Дана публікація є спробою показати історію появи і діяльності адміралтейських поселень в Україні в останній чверті ХVІІІ – першій половині ХІХ ст.

З приєднанням півдня України до складу Російської імперії було здобуто вихід до Чорного моря. Росії, щоб утримати свої позиції в Причорномор?ї потрібен був флот. Козацька флотилія, що значно постраждала в російсько-турецькій війні 1768 – 1774 рр. не могла самотужки нести варту на Чорному морі. Мало того, аби приборкати українське козацтво, була ліквідована Січ, а з тим знищено і більшу частину козацького флоту, що складався із чайок і дюбель-човнів. Залишки козацького флоту були поставлені на службу новосформованих Азовської та Дніпровської флотилій, що мали захищати новозакладені міста на Чорноморському узбережжі. У цей же час розпочинається будівництво Чорноморського флоту. Перший військовий корабель на півдні України було закладено 21 липня 1779 р. на Херсонській верфі [2, 108], який став на воду в 1783 році [19, 71]. Впродовж 1783 – 1786 років на Херсонській верфі будувалося по одному лінійному кораблю на рік, а з 1787 – по два. Будівництво суден відбувалося під керівництвом корабельного майстра обер-інтенданта І.Афанасьєва [12, 293]. У середині 80-х років з?являються суднобудівні верфі в Севастополі, Таганрозі та на Збур?ївському лимані Дніпра [6, 22], а 1785 року імператриця Катерина ІІ затвердила перші штати Чорноморського військового флоту [5, 440].

На початку побудови Чорноморського флоту, великі суднобудівні верфі обслуговували майстри корабельної справи, що приїздили із півночі Російської імперії, а саме – із Охтина, Олонця і Тули [16, 74], але послуги цих майстрів для Чорноморського адміралтейського управління обходилися дуже дорого, так як всі спеціалісти корабельної справи перебували на повному утриманні управління. Виходячи з цього, Потьомкін розпочав роботу спрямовану на пошук майстрів в Україні. Перш за все, увагу привертали корабели Кременчука, селяни, що проживали в урочищі Чута (нині Знам?янський р-н, Кіровоградської обл.) та селі Мошни (нині Черкаська обл.), які займалися будівництвом невеликих суден, на зразок запорізьких чайок [13, 366 – 367]. За наказом Г.О.Потьомкіна майстрів вищезазначених населених пунктів почали запрошувати працювати на верфях Чорноморського адміралтейства. Разом з цим кроком Потьомкін в 1784 році домігся більшого набору рекрутів для флоту, частину яких було направлено навчатися під рукою у досвідчених майстрів – з метою підготовки спеціалістів морського кораблебудування [16, 74].

Втіливши ці заходи в життя, фельдмаршал зібрав при Чорноморському адміралтействі значну кількість людей, яких приписав до адміралтейської верфі. У 1789 році Г.О.Потьомкін, за згодою Катерини ІІ, прийняв рішення розселити всіх майстрів, що були приписані до адміралтейства, в селах –поблизу новозакладеного міста Миколаєва [18, 497]. Перших майстрів корабельної справи було поселено в населених пунктах Вітовка (Богоявленськ), Воскресенське та Покровське. Саме ці села першими отримали статус адміралтейських [15, 162]. Згодом до адміралтейських поселень ще було зараховане с. Калинівка, яке теж знаходилося неподалік Миколаєва. Окрім вищезазначених поселень, Потьомкін ще 1788 року передав у відомство Чорноморського адміралтейського управління 552 своїх селян із Красносільських маєтностей, яких було поселено в слободах Знам?янка, Богданівна та Водяне (нині села Знам?янського р-ну Кіровоградської обл.) [11, 816]. У цей же час на користь Чорноморського адміралтейства продовжували працювати корабельні майстри с. Мошни, Кременчука та окремі замовлення виконували робітники комплексу адміралтейських поселень в урочищі Чута.

Згідно розпоряджень Г.О.Потьомкіна, адміралтейські села заселялися позаштатними церковнослужителями, пристарілими матросами, демобілізованими солдатами-інвалідами, одруженими рекрутами, учнями корабельних майстрів, що мали сім?ї, корабельними теслями і столярами, що добровільно переселялися на південь України, безпаспортними кріпаками- втікачами із Польщі та України [3, 159], а також селянами, що належали Потьомкіну.

Тривалий час облаштуванням адміралтейських поселень займався сам Г.О.Потьомкін, що на той час був Новоросійським генерал-губернатором, головнокомандувачем російської армії на півдні України, йому ж підпорядковувався і Чорноморський флот з адміралтейством і верфями. За розпорядженням фельдмаршала всі поселенці адміралтейських сіл отримували землю, що привертало увагу багатьох втікачів і безземельних селян. До 1796 року адміралтейські поселення в адміністративному відношенні були підпорядковані Чорноморському адміралтейському управлінню та намісникам півдня України – спочатку Г.О.Потьомкіну, а з його смертю П.О.Зубову. В 1796 р. новим імператором Росій став Павло І, який одним із перших своїх наказів підпорядкував централізованому управлінню Адміралтейств-Колегії Чорноморське адміралтейське управління і флот, що раніше були самостійними у вирішенні більшості питань [4, 3]. Разом з тим, під контроль Адміралтейств-Колегії перейшли і адміралтейські поселення. На місцевому рівні ці села продовжували перебувати у відомстві Чорноморського адміралтейського управління та обер-інтенданта морської будівельної частини, що керував всіма роботами майстрів на верфях.

Для мешканців поселень ще Потьомкіним було визначено ціле коло завдань, необхідних для виконання. Обов’язки поселенців визначали становище поселень. По-перше, адміралтейські села були основою для набору робітників для кораблебудівних верфей. На роботи в адміралтейство запрошувалися всі мешканці віком від 6 до 60 років. Наймалодші виконували посильні для свого віку роботи – носили майстрам воду, замітали та прибирали територію, юнаки працювали помічниками майстрів, таким чином здобували необхідні знання корабельного майстра, всі ж інші виконували роботи, відповідно до того, майстрами якого профілю вони були. По-друге, поселення були основою для набору рекрутів для флоту. По-третє, до 1811 року поселенці змушені були платити грошовий оброк – у випадку відстрочки рекрутської повинності або невиходу на роботи. Жінки, а також ті поселенці, що не йшли на роботу, працювали по господарству вдома або на полі. В їхні обов’язки входило – заготівля кормів для флотського скоту, розведення домашньої худоби, м?ясо якої вони засолювали та маринували для потреб флоту, а також вони повинні були вирощувати, висаджувати і доглядати за дубовим саджанцями. Частина саджанців висаджувалася навколо адміралтейських сіл, а частина доправлялася для висадки в Чорному та Чутянському лісах. Тяжчі роботи припадали на долю адміралтейських селян слобід Знам?янки та Богданівки. Їм, окрім вирощування корабельних дубів, потрібно було постійно заготовляти будівельні матеріали для флоту в корабельних лісах адміралтейського відомства і самотужки доправляти на верфі півдня України. Цю ж повинність впродовж 1796 – 1797 рр. змушені були виконувати і бузькі козаки Красносільських станиць, що після розформування Бузького козачого війська в зазначений період перебували у відомстві Чорноморського адміралтейства [9, 49].

Згідно розпоряджень Потьомкіна всі адміралтейські поселенці мали за досить короткий термін часу оволодіти навиками тієї чи іншої професії, яка б давала змогу працювати в майстернях адміралтейства та на верфі [18, 503]. Адміралтейські села і слободи стають центрами підготовки теслярів, столярів, ковалів, слюсарів, конопатників і т.д., необхідні знання, всі бажаючі, отримували на практиці, працюючи разом з досвідченими майстрами.

Для навчання поселенців, що не працювали при адміралтействі, за наказом Потьомкіна в 1790 р. в Богоявленську було відкрито училище практичного землеробства, яке існувало до 1797 року [8, 132]. Це була перша сільськогосподарська школа в Російській імперії. Її діяльність була направлена на підготовку кваліфікованих агрономів і садівників. Керівником цієї школи працював професор Михайло Георгійович Ліванов, а викладачами ад?юнкти Гребницький, Козлов, Саланкевич [15, 163] та англійський вчений Вільям Гульд. Останній створив при школі ботанічний сад в якому вирощували аптекарські трави. В 1792 р. командувач Чорноморського флоту М.С. Мордвинов пропонував Катерині ІІ приєднати училище практичного землеробства до Херсонського морського кадетського корпусу [1, 305], але ця пропозиція не набула підтримки.

У 1798 р. в Миколаєві було засноване училище корабельної архітектури, розраховане на 50 вихованців, яких набирали в адміралтейських селах. У кінці 80-х на початку 90-х років ХVІІІ ст. у Вітовці (Богоявленську) діяв шпиталь, а при ньому невеличка медична школа, яка готувала фельдшерів і підлікарів. Керівником цієї школи був Данило Самойлович [7, 109]. У 1806 р. було видано царський указ „Правила прийому і утримання молодих рекрутів в портах” [14, 432], відповідно до якого дозволялося відкривати флотські училища для малолітніх рекрутів в портах. На основі цього розпорядження, в 1807 р. Миколаївський військовий губернатор І.І. де Траверсе відкрив при Миколаївському військовому порту флотське училище юнг [10, 96], яке довгий час комплектувалося учнями із адміралтейських поселень. Дане училище готувало матросів, фельдшерів і писарів для флоту.

У 1820 році адміралтейські поселення Знам?янка і Богданівка Олександрійського повіту Херсонської губернії, разом з лісами Чутою і Чорним, були передані у відомство військового міністра і перетворені на військові поселення, а замість них до адміралтейських поселень Чорноморського відомства були передані казенні села Херсонського повіту – Березнегувате та Висунськ [11, 368].

З переведенням слобід Знам?янки та Богданівни на становище військових поселенців, вони були приписані до 8-го поселеного округу Новоросійських військових поселень кавалерії, мешканці якого спеціалізувалися на розведені лісу, заготівлі будматеріалів і доставці їх на південь України. Посадковий матеріал поселенці отримували з лісового господарства „Трикраті”, що знаходилося поблизу Вознесенська і належало лісоводу Віктору Петровичу Скаржинському [17, 86].

Після поразки в Кримській війні 1853 – 1856 рр., за умовами Паризького трактату, Росії заборонялося мати флот на Чорному морі, його штати були визначені необхідною кількістю кораблів лише для несення охорони узбережжя від Одеси до Сухума. Було припинено будівництво суден на півдні України, а з тим стали непотрібними адміралтейські поселення. В 1860 році було створено спеціальну комісію на чолі з генерал-лейтенантом Кумані, яка мала вирішити подальшу долю адміралтейських сіл. Комісія, вивчивши стан справ, рекомендувала звільнити селян від повинностей на користь Чорноморського адміралтейства [18, 530 – 531]. В 1861 році імператор Олександр ІІ звільнив адміралтейських поселенців від обов’язку працювати або платити податок на користь адміралтейства. Села Богоявленське, Покровське та Воскрисенське стали частиною м. Миколаєва. Із усіх інших поселень було утворено містечка або села і підпорядковано Херсонському губернському управлінню [3, 159].

Отже, говорячи про соціально-економічну історію українського селянства кінця ХVІІІ – першої половини ХІХ ст., можна виділити окремий прошарок – адміралтейських селян, які забезпечували Чорноморське адміралтейство всім необхідним для флоту – продуктами, будівельними матеріалами та робочою силою. Окрім цього села підпорядковані адміралтейству були центрами підготовки кваліфікованих корабельних майстрів для верфей Чорноморського адміралтейського управління.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Архив графов Мордвиновых. – СПб., 1901. – Т. І. – 712 с.

2. Веселаго Ф. Краткая история русского флота. – М., 1939. – 304 с.

3. Военная энциклопедия. – СПб., 1911. – 320 с.

4. Именной, данный Адмиралтейств-Коллегии. – Об обращении Черноморского флота, Черноморского морского правления и верфей под ведомство Адмиралтейств-Коллегии / ПСЗРИ. – СПб.,1830. – Т.ХХІV. – № 17545.

5. Именной указ данный князю Потемкину. – О распоряжениях по заведению и управлению Черноморским флотом и Адмиралтейством / ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Т. ХХІІ. – № 16240.

6. Именной указ Новороссийскому генерал-губернатору князю Потемкину. – Об устройстве новых укреплений по границам Екатеринославской губернии / ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Т. ХХІІ. – № 15929.

7. Киселев А. Деятельность Д.С. Самойловича на Николаевщине // Врачебное дело. – 1967. – № 10. – С. 108 – 109.

8. Ковалева О.Ф., Чистов В.П. Очерки истории культуры Южного Прибужья. – Николаев, 2000. – Т. 1. – 252 с.

9. Козацтво на Півдні України. Кінець ХVІІІ – ХІХ ст. / Автори -упорядники: О.А. Бачинська та ін. Гол.ред. В.А. Смолій. – Одеса, 2000. – 282 с.

10. Левченко Л.Л. Миколаївський військовий губернатор І.І. де Траверсе // УІЖ. – 2000. – № 6. – С. 94 – 101.

11. Материалы для географии и статистики России, собранные офицерами Генштаба. Херсонская губерния (Составитель А. Шмидт). – СПб: Главное управление Генштаба, 1863. – Ч. ІІ. – 874 с.

12. Материалы для истории русского флота. – СПб. : В типографи Морского министерства, 1895. – Ч. 15. – 598 с.

13. Ордера князя Потемкина-Таврического // ЗООИД. – Т. 4. – Одесса. – 1860. – С. 363 –377.

14. Правила о приеме и содержании молодых рекрутов в портах / ПСЗРИ. – СПб.,1830. – Т. ХХІХ. – № 22207.

15. Рапорт М.Л.Фалеева Н.С.Мордвинову об устройстве в близи Николаева адмиралтейских поселений // Морской сборник. – 1855. – № 11. – С. 162 – 164.

16. Смирнов А.А. Во главе строительства Черноморского флота // Военно-исторический журнал. – 1994. – № 7. – С.73 – 78.

17. Цубенко В.Л. Історія Новоросійського (Херсонського) військового поселення кавалерії 1817 – 1857рр. / Дисертація кандидата історичних наук. – Одеса, 2003. – 275 с.

18. Черноморские адмиралтейские селения. Отчет генерал-лейтенанта Кумани – председателя особой комиссии в Николаеве // Морской сборник. – 1860. – № 4. – С.497 – 531.

19. Ястребов В.І. З історії морського суднобудування в Росії і на Україні в дореволюційний період // Історія народного господарства та економічної думки УРСР. – Вип.9. – К., 1975. – С. 71 – 75.

Дослідження опубліковане в: Український селянин: Зб. наук. праць / За ред. А.Г.Морозова. – Черкаси: Черкаський національний університет ім. Б.Хмельницького, 2006. – Вип. 10 .– С. 210 – 212.