БІБЛІОТЕКИ-ЧИТАЛЬНІ В СЕЛАХ ОЛЕКСАНДРІЙСЬКОГО ПОВІТУ НАПРИКІНЦІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ
Олександр ЧОРНИЙ
Навчаючись у школі, кожен із нас на все життя усвідомив, що джерелом знань є книга. Спростувати це твердження неможливо, бо саме завдяки їй ми пізнаємо світ, учимося відрізняти добре від поганого та приймати виваженні рішення у дорослому житті. Книга – це і освіта, і розвага, і наука. Найзначнішими досягненнями нашої цивілізації ми завдячуємо їй. І напевно дуже мудрою була та людина, яка першою здогадалася облаштувати бібліотеку. Нині в Україні їх тисячі – універсальні й наукові, міські й сільські, великі й маленькі, але всі вони покликані нести добре, мудре і вічне.
Без перебільшення маємо констатувати факт, що наприкінці ХІХ століття культурними осередками в українському селі були бібліотеки. Звичайно вони не були такими зібраннями книг, якими є нині, але варто зазначити, що робота бібліотек була організована на досить високому рівні. Вони займалися видачею книг, проведенням публічних лекцій для населення, організацією культурного дозвілля і, навіть, демонстрацією кінофільмів.
Бібліотеки в селах Олександрійського повіту відкривалися разом із земськими школами при яких вони і діяли. Офіційно вони називалися бібліотеками-читальнями. Коли в окресленому регіоні з’явилася перша бібліотечна установа сказати важко. Цей аспект бібліотечної історії краю ще чекає своїх дослідників, але беззаперечним є факт, що всі бібліотеки відкривалися й поповнювалися завдяки просвітницькій діяльності Олександрійського повітового земства, ним же вони і фінансувалися.
Відомо, що вже впродовж 80 – 90-х рр. ХІХ ст. бібліотки діяли у Красносіллі, Кам’яно-Потоцькому, Михайлівці, Павлиші, Губівці, Диківці, Федварі (Підлісному), Стецівці та Новгородці. Всього у них на 1901 рік нараховувалося 9 488 книг [3, 215 – 216]. Крім того, кожна із згаданих бібліотек отримувала періодичні видання “Читальня народной школы“, “Детский отдых“, “Свет“, “Юг“, а також “Народное здравие” [3, 216].
На початку ХХ століття мережа бібліотек у повіті дещо розширилася. Зокрема, нові бібліотеки-читальні були відкриті в Інгуло-Кам’янці, Аджамці [2, 25], Верблюжці, Петровому [5, 9], Протопопівці й Табурищі [1, 95]. Таким чином, напередодні Першої світової війни в селах Олександрійського повіту діяло 15 бібліотек. Закономірно, що із зростанням їхньої мережі збільшувалася і кількість книг та періодичних видань у сільських бібліотечних фондах. У кожній бібліотеці були представлені книги різного змісту та на різний смак. Як правило, фонди охоплювали книги з історії, географії, природознавства, основ сільськогосподарського виробництва й промисловості, книги релігійного змісту та художню літературу, яку тоді називали белитристикою [5, 9].
Разом із тим, усі вище згадані бібліотечні установи щороку отримувала газети й журнали – “Свет” (з додатком романів), “Сельский вестник“, “Русское чтение“, “Вокруг света“, “Природа и люди“, “Родина“, “Русский паломник“, “Нева“, “Хлібороб“, “Хуторянин” [1, 95] та “Новороссийский край” [2, 25].
Як бачимо із книжних рубрик та назв періодичних видань фонди бібліотек-читалень були розраховані на широке коло читачів. Книги для перечитування брали не лише учні шкіл, ними могли користуватися й ті, що в школі не навчалися. Виходячи із цього, ми можемо стверджувати, що бібліотеки були сільськими, хоча й функціонували при школах.
Роботу сільської читальні впродовж року можемо розглянути на прикладі Красносільської бібліотеки. На початку ХХ століття бібіліотека-читальня у Красносіллі працювала від 302 до 333 днів на рік [2, 25; 5, 9], при цьому її відвідувало від 1 280 до 2 339 осіб [5, 9; 2, 25]. У цей час у Красносіллі проживало 8 тис. чоловік [1, 151]. З огляду на це відсоток грамотних людей на селі був доволі високим.
Кількість книг, які перебували у розпорядженні бібліотеки села, нами не втановлена, але при визначенні їхньої чисельності ми схильні назвати цифру у кілька тисяч примірників. Про це красномовно свідчить статистика щодо прочитаних книг мешканцями згаданого населеного пункту у 1912 році, яка на жаль не дозволяє встановити достовірне число книг у бібліотеці з огляду на те, що одну й ту саму книгу за рік могли читати кілька чоловік, а тому наведені нижче цифри не можуть вказувати на загальну чисельність бібліотечного фонду села. Отже, кількість прочитаних книг селянами у 1912 році в Красносіллі становить 10 071 одиницю. Серед них 1 139 книг релігійного змісту, 1 216 – історичного, 343 – з географії, 218 – присвячених природознавству, 55 – проблемам сільського господарства й промисловості, 3 – народній медицині, 6 097 одиниць художньої літератури, а також бібліотекою було видано абонентам 1000 газет і журналів [5, 9].
Як нині так і раніше бібліотеки широко займалися просвітницькою роботою. Наприкінці 80 – на початку 90-х років ХІХ ст. бібліотечні установи на селі активно допомагали проводити т.зв. читання при “волшебном фонаре с туманными картинками”, на яких представлялися для слухачів лекції, які супроводжувалися ілюстраціями за допомогою спеціального лампового проектора в який вставлялися малюнки на склі або папері для демонстрації їх на стіні чи спеціально облаштованій білій завісі. Варто зазначити, що на той час Російська імперія охоплювала 360 повітів на які поширювалося “Положення про земські установи” і лише в 10 – 15 з них регулярно проводилися читання для сільського населення з метою поширення знань. Читання ж з допомогою “волшебного фонаря с туманными картинками” у цей період відбувалися лише у Петергофському, Московському та Олександрійському повітах [4, 1].
Вперше “волшебный фонарь с туманными картинками” для читання у школах Олександрійського повіту був допущений у січні 1889 року [4, 7]. Тематика для читання з “фонарем” була доволі широкою і, як правило, предбачала нести селянам знання з історії, географії, астрономії, релігії, ефективного ведення сільського господарства і т.д. Читання були на такі теми “Ветхий Завет“, “Новый Завет“, “Святая земля“, “Повествование о Святых Кирилле и Мефодии“, “Житие святых“, “Начало Руси“, “Нашествие татар“, “Из времен покорения Сибири“, “О смутном времени на Руси“, “Царствование Михаила Федоровича“, “Царствование Алексея Михайловича“, “О Петре Великом“, “О преемниках Петра“, “Отечественная война 1812 года“, “Рассказы о Севастопольцах“, “25-летие царствования императора Александра ІІ“, “Коронование императора Александра ІІІ“, “Крушение императорского поезда 17 ноября 1888 года“, “Об устройстве человеческого тела“, “О насекомых вредных для полей и лесов“, “География” та “Астрономия” [4, 16].
З 1889 року читання в селах Олександрійського повіту проводилися щороку – як правило, у січні, лютому, листопаді та грудні. Вони користувалися шаленною популярністю. Для прикладу, лише за чотири дні січня 1895 року у Красносіллі їх відвідало 787 чоловіків і 192 жінки, а разом 979 мешканців села. Майже половину із них складали діти [4, 74]. Іноді число відвідувачів читань було ще більшим. Але попри таку популярність, читання дуже часто сприймалися населенням як щось надзвичайне і містичне. Ось як про це говорить у своїй роботі сучасник описуваних подій М.Борисов: “Слово “волшебный” – магическое для тёмного деревенского люда. Нашлись такие, которые после первого чтения с туманными картинками, побоялись прийти на второе чтение, мотивируя тем, что в фонаре сидид чёрт; другие говорили, что всё это волшебство, а на волшебство смотреть или присутствовать при нём – грешно, и выражали свое удивление присутствию местного священника…”[4, 21].
Про те, як відбувалися перші читання з фонарем у Красносіллі, маємо витяг зі звіту завідувача Красносільською школою Антона Олександровича Усачова від 12 грудня 1889 року. Ось як він про це розповідає. “13 февраля 1889 года получен был мною волшебный фонарь с картинками и двумя чтениями, а 14 – 18 числа были устроены чтения. Первые чтения были специально для детей 14 февраля на котором присутствовали ученики земской и церковно-приходской школ, а также неучащиеся дети, всего 150 человек. Оно детям очень понравилось и от них нельзя было отбиться во время следующих чтений. Остальные чтения были для взрослых. Слушателями были пожилые и молодые люди … На каждом чтении присутствовало до 200 человек, но больше, чем могло слушать чтения уходило домой, потому что войти ещё хоть одному человеку не было никакой возможности. Давка и духота каждый раз была невыносимая; от громадного скопления углекислоты лампа в фонаре тухла, потому приходилось продолжать чтения при открытых дверях.
Фонарь был получен с двумя чтениями “Начало Руси” и “Владимир Святой“, “Нашествие татар” и “Михаил Тверской“. Народу очень понравились как чтения, так и картинки. Мало того: не одна сотня крестьян-слушателей теперь может рассказать, кто были наши предки, о религии славян, откуда взялась религия, при ком и где крестили славян и прочее. Из второй книги “Татарская неволя” они могут сказать в общих чертах какое несчастье тяготило Русь более 200 лет. Многие говорили, что нужно сложиться и возвратить земству деньги, а фонарь оставить за собой. 29 февраля фонарь был отправлен в Иванковци, но и после того толпа валила к школе, думая увидеть и услышать то, о чем так много и хорошо говорят в селе.
Прочтя первую книжку, я спрашивал слушателей, не утомительно-ли для них, на что мне отвечали, что такое чтение готовы слушать хоть всю ночь. Получив такой ответ, после пятиминутного отдыха, я продолжил чтение. Слушатели мои даже высказывались, что если-бы устраивать чтения и без фонаря, то они всегда с великою охотою приходили бы слушать. Из наблюдений своих вывод могу сделать такой: результаты чтений получились самые удовлетворительные, даже хорошие; чтения и картинки народу нравятся.
Второй раз фонарь пробыл во ввереном мне училище (школе – О.Чорний) с 27 ноября по 6 декабря. В этот промежуток времени было устроено пять чтений. Первое – для детей учащихся и неучащихся, всех их было до 200 человек. Остальные чтения были для взрослых, которых во все вечера насчитывалось по 560 человек. Картинки были по Священной истории Ветхого и Нового Завета, но при них не было чтений (это громадное неудобство); поэтому законоучитель земской школы и законоучитель церковно-приходской школы, как более компетентны по Закону Божию, по общему нашему согласию, взяли на себя обязаность и труд объяснить картинки. Каждое чтение начиналось с портрета его императорского величества государя императора, причем хор учеников пел русский народный гимн, а оканчивалось общим пением всеми присутствующими молитвы за царя “Отечество спаси, Господи, люди твоя.” Слушатели довольные и с благодарностями начальству, заботящимуся о них, расходились по домам” [4, 40 – 41].
Не залишалися бібліотеки осторонь і під час показу в селах кінофільмів. 1914 року села Олександрійського повіту вперше побачили кінематограф. Влітку цього року в Красносілля, як і в багато інших сіл, зусиллями земства було превезено пересувний кіноапарат з підібраними для показу кіноплівками. Перегляд фільмів проходив у приміщенні школи. Оскільки в той час кінематограф був німим, то бібліотека-читальня щоразу підбирала текст стосовно фільму, який виголошувався кимось із учителів або бібліотекарів під час його перегляду селянами, аби для них було більш-менш зрозуміло, що відбувається на екрані. Глядачам пропонувалися фільми “Пётр Великий“, “Ермак – покоритель Сибири“, “Торжество 300-летия дома Романовых“, “На крайнем Севере“, “Водопад Иматра“, “Жители поднебесья“, “На Волге“, “Типы России“, “Живописная Россия“, “Слоны Индии“, “В Дании“, “Прокатка железнодорожных рельс“, а також невеликі ролики комічного змісту [2, 95 – 96]. За словами директора школи “выбор картин происходил с таким расчётом, чтобы избежать грубой пошлости и чтобы смех толпы был здоровым, а не придурковатым” [2, 95]. Найбільшою популярністю серед селян користувалися історичні фільми та коментарі до них.
Як видно з викладеного вище, бібліотеки на селі в окреслений період відігравали роль провідних культурно-освітніх установ діяльність яких спрямовувалася не лише на організацію дозвілля освіченої частини сільського населення, а й на поширення знань серед малограмотних і неписьменних верств населення. Значну заслугу в організації бібліотечної справи на селі відігравали земства, окремі особи зацікавленні в освічених людях та просто любителі книги.
Ідею поширення знань через бібліотеки-читальні після встановлення радянської влади в України використала і більшовицька влада, розпочавши облаштування на селі т.зв. хатів-читалень, які діяли при наспіх створених сільських клубах. Напрямок і зміст роботи хатів-читалень визначалися рішеннями VІІІ-го з’їзду РКП(б) (березень 1919 р.), І-го Всеросійського з’їзду з питань позашкільної освіти (травень 1919 р.) та “Положенням про хати-читальні” розробленим Народним комісаріатом освіти УСРР (липень 1920 р.). До того ж для координування їхньої діяльності у грудні 1920 р. при Наркомосі УСРР було створено Головний політико-освітній комітет [6, 580]. Хати-читальні дуже хитро були взяті під контроль держави і поставлені на службу їй. Характерно, що держава не брала на себе зобов’язання фінансувати їх, вони у цей час утримувалися на кошти членських внесків, а також на прибутки від вистав, концертів і т.д.
На території Олександрійського повіту хати-читальні з’явилися на початку 20-х років ХХ століття. Саме в цей час, а точніше у квітні 1921 року, в селах окресленого регіону було остаточно встановлено радянську владу. Читальні було створено у більшості сіл повіту. Від самого початку облаштування хатів-читалень, більшовицьке керівництво ставило перед ними завдання в першу чергу стати осередками політичної агітації, а вже потім центрами культурно-освітньої роботи на селі. Згодом були проведені чистки бібліотечних фондів під час яких вилучалася “застаріла” література, а також книги, що не відповідали більшовицькій ідеології.
У хатах-читальнях проводилися читання вголос, бесіди, лекції, доповіді, політичні інформації, організовувалася художня самодіяльність. Читальні мали відігравати значну роль у ліквідації неписемності селян та поширення серед них сільськогосподарських знань. Як видно з викладеного вище, ця ідея нової влади була далеко не новою, а тим паче не “революційною” в плані поширення освіти на селі. Її більшовики, м’яко кажучи, запозичили від земської системи культурно-освітніх послуг селянам. Офіційна ж радянська історіографія приписувала це “мудрій” владі більшовиків. А втім це вже нова сторінка в історії сільських бібліотек, яка потребує спеціального і грунтовного дослідження.
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Александрийское уездное земское собрание. Доклады управы, журналы заседаний, протоколы сметно-ревизионной комиссии. – Александрия, 1914. – 387 с.
2. Александрийское уездное земское собрание ХLVІ очередной сессии 1910 г. – Александрия, 1910. – 290 с.
3. Александрийское уездное земство. Сборник за 1903 г. – Александрия, 1903. – 362 с.
4. Борисов Н.И. Волшебный фонарь в народной школе (по данным Александрийского уездного земства за 1889 – 1895 гг.). – Херсон, 1896. – 78 с.
5. Народное образование в Александрийском уезде за 1912 год. – Александрия, 1913. – 74 с.
6. Хати-читальні / Великий Жовтень і Громадянська війна на Україні. – К., 1987. – С. 580.
ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА
Чорний Олександр Васильович – кандидат історичних наук, старший викладач кафедри історії України Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка.