Струцюк Йосип Георгійович. Цвіт дикої шандри: Повісті, оповідання. – Луцьк: ПВД “Твердиня”, 2008. – 164 с.
Трапляється, що вогнище творчості, яке в юності, і трохи пізніше, бурхає несамовито, з роками втрачає свою силу, стає кволим, а іноді й зовсім вичахає. А трапляється й навпаки.
Слово “навпаки” якраз доречне стосовно українського письменника Йосипа Струцюка, автора більше сорока книг поезії, прози, драматургії, творів для дітей. Своїм творчим довголіттям Й. Струцюк засвідчує, що талант потребує труду, самовідданості й одержимості. А цих якостей письменникові не бракує.
Усе сказане вище потверджує і нова книжка повістей і оповідань волинянина – “Цвіт дикої шандри”. Часовий обшир цієї збірки досить значний — від післявоєнних років до сьогодення. Галерея персонажів напрочуд строката: переселенці з Холмщини, українські повстанці, енкаведисти, персональний пенсіонер, бізнесмен…
Читач сам має вирішити, чого у книзі більше: любові чи ненависті, сексу чи кохання, скорботи чи гніву, іронії чи сарказму? І в яких пропорціях?