ЧИЖЕВСЬКИЙ — СКОВОРОДА ХХ СТ.

Нарешті в Україні офіційно вшановано пам’ять Дмитра Чижевського, чиє ім’я від 20-х років XX ст. сяє на видноколі світової науки, однак до цього часу або замовчуване, або осквернене совітською пропагандистсько-класовою псевдонаукою.

Два дні з 23 по 24 березня в Київському університеті ім. Т.Шевченка проходила міжнародна наукова конференція “Дмитро Чижевський — культуролог”, присвячена 100-річчю від дня народження цього видатного українського мислителя, дослідника проблем культури, історика української філософії, літератури, а також славістики.

Організатори конференції — Інститут філософії АН України, Київський університет ім. Т.Шевченка, університет “Києво-Могилянська академія” та Республіканська асоціація українознавців доклали чимало зусиль, щоб висвітлити всі аспекти багатогранної і різнопланової творчості Д.Чижевського.
Вступне слово про ювіляра виголосив міністр культури України, академік Іван Дзюба. Оцінюючи значення творчості Д.Чижевського, доповідач наголосив, що він вперше застосував понятійний апарат і методи європейської науки до історії української культури, трактував українську культуру в контексті європейського культурного процесу, відкрив для світової науки надбання українського барокко, а також Гоголя, як українського філософа.

Складним і нелегким був шлях Д.Чижевського до вершин світової науки. Народився в селі Секретарівка на теперішній Кіровоградщині.

В 1911 р. закінчив Олександрійську гімназію, а потім Петербурзький університет за спеціальністю математика і фізика-астрономія. Однак згодом зрозумів, що його покликання — філософія та література. Тому вступив у 1914 р. на історико-філософський факультет Київського університету, який закінчив у 1919 р.

Пора революційних подій пройшла крізь серце і долю молодого філософа і вченого, котрий ще з гімназійних років брав активну участь у різних революційних гуртках. На хвилі революційного піднесення він навіть входив до складу Центральної Ради, щоправда, як представник російської (меншовицької) фракції, за що з приходом до влади більшовиків потрапив до в’язниці і тільки завдяки щасливій випадковості залишився живий. Незважаючи навіть на те, що виступав проти незалежності Української держави. Однак класовість більшовиків була неперебірливою. Довелось емігрувати за кордон, де він остаточно сформувався і виріс до одного з найвизначніших філософів світу, став “українським мисленником” (так Чижевський полюбляв називати своїх співвітчизників-філософів).

Цей період діяльності Чижевського всебічно висвітлили у своїх доповідях на пленарному засіданні професор О.Пріцак (“Чижевський — вчений, людина”.) До речі, О.Пріцак, починаючи з 1946 p., плідно співпрацював з Д.Чижевським на ниві розвитку української науки.

Велике зацікавлення в учасників конференції викликали доповіді В.Горського (Київ) “Дмитро Чижевський як фундатор історико-філософського українознавства (конструктивні суперечності концепції)”, професора Варшавського університету С.Козака “Історіософія і науковий метод Дмитра Чижевського”, М.Наєнка (м. Київ) “Дмитро Чижевський і Київський університет”, С.Кримського (Київ) “Проблема національного стилю філософського мислення в творчості Дмитра Чижевського”. До речі, під час своєї доповіді декан М.Наєнко познайомив присутніх із версткою книги творів Д.Чижевського, яку підготували і видають науковці Київського університету.

Подальша робота конференції проходила у двох секціях: “Філософська спадщина Дмитра Чижевського” та “Культурологічна і літературознавча спадщина Дмитра Чижевського”.

З-поміж численних праць Чижевського найбільше уваги учасники конференції приділили відомій роботі “Нариси з історії філософії на Україні”, завдяки якій за автором утвердилось визнання як фундатора української філософії.

В кулуарах конференції саме для “Українського слова” дали короткі інтерв’ю:

Омелян ПРІЦАК, академік:
— Маємо багато філософів і літературознавців. Але людини, яка б об’єднувала обидві названі ділянки науки, окрім Чижевського, немає. Водночас він знаменитий філолог. В деякій мірі можна сказати, що Чижевський — Сковорода XX століття. Його теж ловив світ, але не зловив, бо з більшовицького арешту він втік на Захід. Але й там не втратив тісних зв’язків з Україною, а примножив славу її науки. Тому зараз найважніше — видати декілька томів його праць, щоб виникли його послідовники, школи його вчення.

Іван ДЗЮБА, академік, міністр культури України:
— Розкриваючи тематику конференції, ми започатковуємо відкриття для України одного з її наймогутніших вчених, якого в період тоталітарної імперії не тільки замовчували, але й ставили хрест на його творчості, як от академік О.Білецький, котрий вважав праці Чижевського “ідеологічною диверсією”. Будемо сподіватись, що ця конференція започаткує широке вивчення доробку вченого. Восени відбудеться подібна конференція в Кіровограді, на батьківщині вченого. Це початок, і дай Боже, щоб був щасливим!

Ганна ЛОЗОВА, племінниця Д.Чижевського, пульмонолог, кандидат медичних наук, м. Київ:
— Ось уже багато років намагаюсь відшукати Володимира — сина Дмитра Чижевського від другої дружини — французької актриси. Його дочка Тетяна від першої дружини була професором кафедри давньої української літератури Масачусетського університету. Можливо, ваша публікація допоможе віднайти Володимира.