Леонід Куценко

ОЛЕКСАНДРІЯ СКИТСЬКА В ЖИТТІ
НЕСТОРА СЛАВІСТІВ

Високим ім’ям літописця Нестора скористався у своїй книзі, приуроченій Д.І.Чижевському, професор української історії Панас Феденко, складаючи оцінку наукового і життєвого подвигу вченого-енциклопедиста. Несподівано багато, як здалося б на перший погляд, місця відводить історик і письменник спогадам про спільне з Д.Чижевським навчання в чоловічій гімназії міста Олександрії, яке вони називали на латинський лад: Alexandria Scytharum. Проте з кожною новою сторінкою ставала зрозумілою та, здавалося б, надмірна увага П.Феденка до олександрійського періоду життя Д.Чижевського, адже саме з Олександрією пов’язує він витоки формування вченого і громадянина. І не випадково. Свідчення тому знаходимо й у спогадах сестри Дмитра Івановича Марії Чижевської та в друзів його дитинства та юності М.Грановської, Р.Янової, С.Кричевської.

Виключно важливе місце у становленні майбутнього вченого, у формуванні його друзів, та навіть у долі провінційного містечка належить батькам Чижевського Іванові Костянтиновичу та Марії Дмитрівні. За скупою фразою з однієї з автобіографій Дмитра Івановича: “Духовні інтереси батьків рано визначили й мої власні устремління”, — захований справжній життєвий подвиг вихованої на ідеалах народництва і просвітництва родини. Обійти її увагою, говорячи про будь-яку зі сторін життя Дмитра Чижевського, неможливо. Зважаючи на це, спробуємо ближче познайомитися з ними та виправити ряд неточностей, які знаходимо у біографів вченого та й у самого Д.Чижевського. Професор Гарвардського університету (США) О.Пріцак та І.Шевченко, коротко знайомлячи читачів з полтавською та олександрійською гілками роду Чижевських, кілька речень приурочують батькам вченого-енциклопедиста: “Дмитрів батько, Іван Костянтинович Чижевський, належав до олександрійської павіті роду. В 1887 році, за реакційного режиму Олександра III (1881-1894), ліберальні погляди Івана обійшлися йому арештом та дволітнім ув’язненням. Потому його переміщено на північ Росії, а відтак вислано до Олександрійського родового маєтку. Чижевські, як і загалом дворянські сім’ї на; Україні, проводили “світський сезон” у Петербурзі. Тут Іван Чижевський познайомився з українською дворянкою Марією Єршовою, котру пошлюбив після заслання, їхній син Дмитро народився в маєтку батька”.

Торкається родової історії в листі до П.Феденка й Дмитро Іванович, зазначаючи зокрема, що батько його “був заарештований за кореспонденцію з закордоном. Просидів два роки (“майже”) в кріпості, нервово захворів та був висланий на три роки до Вологди, 3 Вологди в 1894 році висланий “на батьківщину” (на щастя, забули написати, що до власного маєтку; тому то він приїхав до Олександрії, де я й народився через “кілька день” по приїзді)”.

Почнемо з того, що дід Дмитра Івановича, Костянтин Чижевський, був типовим представником українського здрібнілого панства. Маєток і земля час від часу закладалися, і дідові було зовсім не до світських сезонів у Петербурзі. А тут ще й горе спіткало сім’ю. Третього дня після народження сина Івана помирає дружина. Виховання трьох дітей лягає на плечі батька. Отож, синам учасника Севастопольської оборони, відзначеного Срібним Хрестом та шістнадцятьма шабельними ранами, випадала армійська служба. Адже сироти мали право навчатися за казенний кошт. Отже, Іван, сягнувши восьми років, залишив свою Секретарівку та поїхав на навчання до Псковського кадетського корпусу. Шістнадцяти літ він блискуче закінчує науку та продовжує навчання в Михайлівському артилерійському училищі в Петербурзі, відомому багатьма випускниками-народовольцями, а звідтіля його шлях лежить в артилерійську академію.

В академії Іван Костянтинович зближується з офіцерами та моряками Кронштадту. “Там були прогресивні моряки, а також офіцери-артилеристи, — пише у спогадах донька І.Чижевського Марія. — Батько подружився з ними і потрапив у народницький гурток, де й познайомився з матір’ю”. Наречена Івана Костянтиновича, донька заможних російських купців Єршових Марія, завершувала на той час навчання в академії художеств — в майстерні П.П.Чистякова. Як свідчать архівні документи, у лютому 1889 року Іван Костянтинович та Марія Дмитрівна побралися, а через шість тижнів після вінчання молодого офіцера заарештовано за причетність до революційної діяльності.

Сім місяців одиночної камери та регулярних допитів зламали І.К.Чижевського. Через гострий психічний розлад здоров’я його переводять у лазарет, а в березні 1890 року, зважаючи на численні клопотання дружини, звільняють на поруки для продовження лікування з грошовою заставою 3000 крб. Марія Дмитрівна працювала тоді над випускною роботою на медаль під керівництвом Іллі Репіна, але змушена була залишити академію і заходитися клопотами про заміну чоловікові тюрми засланням, звертаючись навіть з “прошением на Высочайшее Имя”. Як наслідок, поправивши здоров’я, Іван Чижевський з дружиною був висланий до Вологди, де родина провела трохи більше року і сім’ я їхня поповнилася сином Костянтином. Жили на засланні уроками. Іван Костянтинович давав уроки математики, а Марія Дмитрівна вчила малюванню. У лютому 1892 року Чижевських висилають в Олександрійський повіт під гласний нагляд поліції терміном на 5 років.

Батька Івана Костянтиновича на той час вже не було. Помістя в Секретарівці неподалік Нової Праги обросло боргами. Ото ж довелося Іванові Чижевському продати частину землі, щоб викупити помістя. Після влаштування формальностей Івану та йото братові Миколі (він перебував на службі в армії) залишилося, як свідчить список землевласників, 198 десятин, з них Іванових — 95.

Іван Костянтинович з сім’єю поселяються в Секретарівці, та після смерті (через відсутність в селі лікаря) сина Костянтина переїздять до Олександрії, найнявши там невеличкий будиночок на вулиці Казначейській. Як і у Вологді, перші роки жити доводилося за рахунок уроків. Невеликі прибутки давала земля, здана селянам в оренду. Лише 1904 року Чижевські спромоглися на власний будинок. На розі Центральної та Бульварної (тепер Шевченка та Свердлова) вони придбали садибу з будинком, котрий зберігся й досі і використовується містом під бібліотеку.

Як зазначалося, поява в Олександрії Чижевських відчутно позначилася на атмосфері громадського і культурного життя міста. Згодом будинок Чижевських став своєрідним центром, навколо якого об’єднувалася містечкова інтелігенція, прогресивне міщанство та панство. Уроки народництва, через котрі пройшли Іван Костянтинович та Марія Дмитрівна, реалізувалися в Олександрії і повіті силою-силенною конкретних справ у сфері розбудови народної освіти, поліпшення охорони здоров’я, величезною просвітницькою роботою. Наприклад, 1901 року Івана Костянтиновича обирають гласним Олександрійського земства. Гортаючи журнали засідань земства, переконуюся у шаленій енергії і працездатності цієї людини, у беззастережній відданості її ідеалам просвітництва. Три дні тривала чергова 38-а сесія земства 1902 року, а І.К.Чижевський виступає з пропозиціями, бере участь в обговоренні питань про відкриття шкіл у повіті, фундації фельдшерських та аптечних пунктів, будівництві шляхів тощо. Думаю, сучасному читачеві буде цікаво познайомитися з одним документом цієї сесії земства, котрий навряд чи потребує коментаря.

“О чествовании писателя Н.В.Гоголя.
Дабы запечатлеть в памяти учащихся эти дни, управой были выписаны и в день юбилея Н.В.Гоголя розданы учащимся изданные Саратовским земством сочинения Гоголя, причем ученикам внпускных отделений 1883-м душам были розданы зкземпляры “юбилейного сборника”; а ученикам І й III отделений 7884-м душам брошюры: “Сорочинская ярмарка”, “Старосветские помещики”, “Шинель”, “Вечера накануне Ивана-Купала”, “Майская ночь”, “Пропавшая грамота”, “Ночь перед Рождеством”.

Зауважу лише, що подаровані кожному учневі Олександрії і повіту книги М.Гоголя, мали на меті “запечатлеть в памяти” 50-річчя від дня смерті письменника.

Діяльність Івана Костянтиновича в земстві (згодом він був обраний членом управи і завідував школами та земськими лікарнями) можна проілюструвати і статистичними даними, адже кількість народних шкіл в повіті з 1901 по 1912 рік подвоїлася і складала 183 школи (окрім 117 церковних). Щоправда, за свідченням олександрійського краєзнавця Ф.М.Мережанова, Іван Чижевський “в 1908 році роботу в земстві змушений був залишити, так як не був затверджений губернатором, за те, що голосував на сесії проти асигнування земством коштів на утримання охоронного відділення”.

Отже, непересічні особистості Івана Костянтиновича та Марії Дмитрівни сприяли вибору Дмитром наукового шляху в житті і формуванню його політичних симпатій, точніше політичної і громадянської активності.

Звернемося ще раз до спогадів сестри Дмитра Івановича: “Окрім того, що Іван Костянтинович із захопленням будував земські школи і лікарні, він завжди займався математикою і астрономією. У нас була велика підзорна труба, до якої батько припасував штатив і після служби в земстві спостерігав за небом. Він був членом Товариства “Мироведение”, головою якого був шлісельбуржець Микола Михайлович Морозов (відсидів у Шлісельбурзькій фортеці 25 років). Був також членом французького Астрономічного Товариства. Писав статті до журналу “Мироведение” (повна назва “Известия Русского Общества любителей Мироведения”. — Л.К.) і журналу “Astronomie”. Вже тепер мені говорили астрономи, що у нього були досить цікаві для свого часу статті. Гімназисти часто приходили спостерігати місяць і зорі і послухати мого батька на теми астрономії… У флігелі батько влаштував хімічну лабораторію, щоб гімназисти і, звичайно, брат поглиблювали свої знання. До нас приходили учні різних класів”. Доробок Івана Костянтиновича на ниві астрономії досить вагомий. Лише в 1914-17 роках у журналі “Мироведение” ним надруковано 14 статей. Задумаємося над тим, що ці статті, присвячені спостереженнями за планетами, писалися у провінційній Олександрії в умовах домашньої обсерваторії. Олександрієць, В. Чернов у некролозі, надрукованому в “Мироведении”, пише, що для спостережень за Юпітером, а пізніше Сонцем Іван Костянтинович виготовляв власні пристрої, “що давали можливість порівнювати ширину окремих смуг (на планетах — Л.К.) і визначати їх положення”. У сімейному архіві збереглися численні малюнки спостережень планет, зроблені рукою І.К.Чижевського для журналів.

У згаданій домашній обсерваторії гімназисти проходили школу формування майбутніх науковців. Не випадково Дмитро Чижевський вибере спочатку Петербурзький університет, де студіюватиме математику і астрономію. До речі, про серйозність його захоплень астрономією свідчать статті, друковані студентом Чижевським у тому ж “Мироведении”: “Принцип относительности и его проверка астрономическим путем”, “Юпитер за последние годы”.

Лише після двох років навчання в Петербурзі Дмитро Чижевський приходить до висновку, що тільки філософія і література — його справжнє покликання. Він залишає Петербург і вступає (переводиться) до Київського університету. Любов до математики й астрономії Дмитрові прищепив батько, котрий вже в Олександрії отримав диплом Одеського університету. Вибору на користь філології й історії він мав завдячувати матері.

Марія Єршова отримала прекрасну освіту, котрою щедро ділилася з дітьми. “Зимою, — читаємо у спогадах її доньки, — тричі на тиждень мама займалася з нами малюванням. Окрім мене і брата з нами вчилися діти наших друзів. Мама нам пояснювала як малювати, й дуже гарно розмовляла з нами про мистецтво, пояснювала картини художників, зрозумілі для нашого віку… Мати організувала з нами журнал, який називався “В часы досуга”. Дівчатка Маруся і Галя Васько — писали про тварин. Брат перекладав з французької мови невеличкі оповідання”. На жаль, журнал з першими літературними вправами молодших Чижевських не зберігся, але я мав нагоду переконатися в їхній серйозності, познайомившись з родинною газетою за 1913 рік, час, коли Дмитро вже навчався в університеті.

Талант, знання і природжений хист педагога Марії Дмитрівни не замикався сім’єю. Як і її чоловік, вона прагнула реалізувати ідеї народництва в просвітницькій роботі. Думку ж присвятити себе пропаганді мистецтва підказав Марії Дмитрівні Ілля Ренін. Донька Марія згадує, як після поїздки сім’ї Чижевських в Куоккалу до Рєпіна, мати часто говорила, що великий художник наполіг на тому, аби Марія Дмитрівна звернулася в академію і взяла там свідоцтво на право викладати малювання. Він зобов’язав її давати уроки в школі і розшукувати обдарованих дітей та вчити їх мистецтву живопису. Тож повернувшись в Олександрію, Марія Дмитрівна влаштовується викладачем малювання у чотирикласній школі, а згодом за безперервну і самовіддану працю отримує подяку від попечителя Одеського округу.

Але й однією школою діяльність Марії Дмитрівни не обмежується. По кількох роках педагогічної праці вона призначається земством попечительницею школи Чиркіна, водночас працює співдиректором міської громадської бібліотеки, стає засновницею дитячого відділу в ній. А ще були безплатні уроки малювання для обдарованих земляків. “Серед наших олександрійців, — читаємо у спогадах доньки, — мама вишукувала здатних до малювання і займалася з ними. Так кілька років у неї займався Львов — продавець з мануфактурного магазину. Потім він вступив до Одеської художньої школи. Сина візника Феоктистова мама “виловила”, розмовляючи з візником, фаетоном котрого їхала, його було підготовлено до Полтавської художньої школи”. Два учні Марії Дмитрівни згодом закінчили архітектурні факультети в Москві, а учениця Т.Білоклавська повторила шлях учительки, закінчивши живописний клас та академію в Петербурзі.

Спробувавши ескізно відтворити портрет інтелігентної провінційної дрібнопомістної родини Чижевських, котра зміст свою життя вбачала у справі просвітництва, мушу зазначити, що біда нашого суспільства в тому, що ми втратили, винищили таких людей в Олександріях, Нових Прагах, Златополях, як і витравили зі свідомості суспільства поняття справжньої сутності просвітництва та інтелігентності. “Всю сім’ю, — згадує Роза Янова про долю родини Чижевських в післяреволюційній Олександрії, — виселили буквально на вулицю, розграбували речі, бібліотеку. Частину книг друзям вдалося врятувати. Батько Дмитра невдовзі помер. Це була важка, непоправна втрата”.

Родина ж Чижевських не була одинокою в своїй діяльності в містечку. Навколо неї об’єднувалися не за майновим принципом, а саме однодумці. Частим гостем родини був відомий на всю імперію і не раз критикований Леніним артільний батько М.Левицький, приїздила викладач Єлисаветградського комерційного училища Л.Окунева. Серед олександрійців назву цікаву поміщицю Чоботарьову, її помістя було у восьми кілометрах від Олександрії. Чоботарьова за власні кошти спорудила та утримувала сільську школу. Марія Іванівна згадує, що в маєтку вона влаштувала перше у повіті футбольне поле. “Молодь грала, а команда, що перемогла, отримувала призи: породистих поросят, гусей, самовар, чайний посуд. Гра, на думку Чоботарьової, відволікала молодь від п’янства”.

Водночас не хотів би бути запідозреним в ідеалізації провінційного панства. Розум, освіченість, порядність горнулися до Чижевських. Але було й папство, яке культивувало гультяйство та пиятику. Скористаємося ще раз записами свідка тієї епохи Марії Чижевської: “Земські збори – подія в Олександрії. Приїздили поміщики з дружинами, котрі спеціально для цього шили наряди, в дворянському клубі влаштовувалися вечори, в ресторані обіди. Батько з матір’ю ніколи на цих вечорах і обідах не бували, їхніми друзями й знайомими були вчителі, лікарі, високоосвічені поміщики: Горонович, Толстой, Калагіоргій-Алкаев. Між депутатами ж Земських зборів виникали п’яні чвари, бешкети… Пам’ятаю, як одна матінка (дружина священика) верхи на офіцері проїхала навколо кварталу, на заклад. За це її чоловіка зіслано в монастир”.

Отже, Дмитрові Чижевському “поталанило” на батьків. Маючи гарну підготовку, він вступає відразу до другого класу місцевої гімназії. Щоправда, для цього батькові довелося звертатися за дозволом аж до попечителя Одеського округу, а екзамени для вступу були призначені в Єлисаветградськіи гімназії. Та Дмитро успішно витримав іспити і добре навчався протягом усіх гімназійних літ. Наприклад, у шостому класі мав лише одну четвірку з французької мови. Сучасному читачеві, наляканому містичним перевантаженям дітлахів, цікаво було б познайомитися з переліком іспитів, котрі складав Дмитро Чижевський у шостому класі. Було їх немало — три письмових і п’ять усних.

У цитованій на початку біографії Д.І.Чижевський з висоти літ досить скептично відгукується про своє учнівство в гімназії. Очевидно, на те були свої причини, особливо коли пам’ятати, що гімназія “виростала” разом з учнем першого випуску Дмитром Чижевським. Випускників було тринадцять. Дмитра за успіхи в навчанні відзначено срібною медаллю.

Друзі називали Дмитра професором, а викладач гімназії І.М.Звінський, як згадує П.Феденко, не раз казав: “Із Чижевського буде вчений”. Він справді був не по роках розвинутим хлопцем, котрому смак до наукового пошуку, до книг, музики, театру прищеплювалися з ранніх літ. Проте його дитинство й юність не замикалися гімназією, хімічною лабораторією, обсерваторією. Була ще гра “у війну”, ковзани, гра у крокет (майданчик для нього був обладнаний у дворі Чижевських), загалом традиційні дитячі забави. Та прийде час і їх замінить дочасно доросле і надзвичайно серйозне захоплення просвітництвом, а згодом плідна політична діяльність. Немає сумніву у тому, що політичне обличчя Дмитра Чижевського формувалося теж під впливом батьків. І то стосується не тільки згадки про юнацькі народницькі захоплення старших Чижевських, чи згадуваної О.Пріцаком та І.Шевченком участі Івана Костянтиновича, тоді члена партії кадетів, у революційних перетвореннях в Олександрії 1905 року. В сім’ї Чижевських загалом панувала атмосфера усвідомлення необхідності революційних перетворень в суспільстві. Шляхи їх бачилися через поширення знань, а згодом через пошук шляхів політичної перебудови, імперії. Щоправда останнім, на переконання Івана Костянтиновича, вже належало зайнятися його синові з друзями-однодумцями. І Дмитро вперто їх шукав.

Ще гімназистом Д.Чижевський був організатором просвітительських, а згодом політичних гуртків в Олександрії, їх заняття проводилися в будинку Чижевських, і робилося те не тільки з відома, а й з благословення батьків. Марія Дмитрівна згадує, що якось приятель сім’ї лікар Брегман, довідавшись про зібрання молоді, застеріг І.К.Чижевського, що це може мати дуже сумний кінець. На що батько Дмитра відповів: “Так жити Росія не буде, потрібно щось нове, ось хай молодь і шукає те нове. У мене в будинку їм буде безпечніше”.

Перший просвітницький гурток, котрий згодом прибрав виразно політичне спрямування, був створений Д.Чижевським ще 1911 року. “Керував цим гуртком, — читаємо у спогадах Р.Янової, — опісля студент Петроградського університету Д.Чижевський. Ми стали вивчати “Капітал” Маркса. Для мене кожне відвідування гуртка дуже багато значило”. Гурток об’єднував учнів чоловічої та жіночої гімназій , учительської семінарії. “В самоосвітній гурток, — згадує П.Феденко, — Чижевський запрошував тільки тих гімназистів і гімназисток (пізніше прийшли й ученики новоствореної Учительської Семінарії), про яких він знав, що вони начитані і настроєні вороже до царського режиму. В гуртку під проводом Чижевського були „на кону» теми характеру світоглядового й політичного. Віталися ми при зустрічах словами: “Да погибнет дом Романовых”! Цей звичай було введено з почину Д.Чижевського”.

З 1913 року діяльність гуртка особливо пожвавлювалася в канікулярний час, коли до Олександрії поверталася молодь зі столичних вузів. Тоді була створена мережа нелегальних гуртків , керівництво над якими здійснював центральний політичний гурток, керований Д.Чижевським. Для цього у флігелі Чижевських була обладнана бібліотека, зібрана зусиллями гуртківців. Левову частину книг дав Іван Костянтинович, чимало літератури привозив з, столиці Д.Чижевський. Серед книг звичні імена для революційно настроєної молоді в переддень 1917 року — Маркс, Джованьолі, Шевченко.

Двічі, тричі на тиждень збиралися гуртки — літературний (керівник Ной Морозовський), гурток по вивченню вчення Дарвіна, гурток по вивченню історії та літератури України (Панас Феденко).

Стосовно останнього гуртка у спогадах сестри Дмитра Івановича збереглися цікаві записи про святкування Шевченкового дня народження в 1913 році: Панас Феденко керував гуртком, який вивчав українську історію і літературу. В центральному гуртку робив доповідь про Лесю Українку. Про святкування дня народження Шевченка пригадую, що гуртківці, серед котрих були і гімназисти, збиралися в будинку, де жили семінаристи. В розпал святкування прийшла поліція. Донесла господиня квартири. Кілька чоловік втекло через вікно, інших переписали. Семінаристів (до десяти чоловік) виключили з учительської семінарії, а гімназистів і гімназисток чекала задовільна оцінка з поведінки. Детально описує цю подію, що розбудили тихий “Сонгород” (назва П.Феденка — Л.К.) у своїх спогадах і Панас Феденко: “Свято на пошану поета було перерване приходом інспектора гімназії Євгена Івановича Костенка в супроводі поліції. Ми зійшлися в приміщенні Івана Семеновича Губи, недалеко від гімназії. Коло портрета Шевченка на підвищенні горіли свічки, були підготовлені реферати. На поміч ми запросили видатного декламатора Гната Юру, що відбував солдатську службу як писар в канцелярії повітового “Військового начальника”. Після моєї доповіді про “Демократичні ідеї” Шевченка, — Гнат Юра… декламував поему Шевченка “Чернець”. Настрій у всіх був ентузіастичшій. Ми вже готувалися проспівати “Заповіт, коли хтось сильно почав стукати у двері. Брат І.С.Губи — семінарист Олекса пішов відчиняти, і перед ним з’явивсь інспектор Костенко. З ним були два поліціянти. Цей “малорос” глянув на портрет Шевченка і промовив саркастично: “Свічки — як перед святим…”

Немає сумніву, що достатньо серйозний потенціал олександрійської просвітницької і політичної роботи вніс свої суттєві штрихи до портрета Дмитра Чижевського, котрим ми його сьогодні знаємо. Зрештою, красномовне свідчення тому і подальша доля його олександрійських друзів і гуртківців. Н.Морозовський став професором медицини, М.Морозов був старшим науковим співробітником інституту фізики в Москві, П.Феденко не зрадив своєму гімназійному захопленню і став професором історії, Я.Поволоцький, П.Сминов, І.Любарський, І.Шліфер сягнули професорських звань в різних галузях наук.

У згущеному часі кінця XIX початку XX століття кожне покоління мало свої революційні ідеї. Доля ж їх носіїв часто повторювалася. 1916-го року старшокурсник Київського університету Дмитро Чижевський за революційну діяльність потрапляє до в’язниці, повторивши батьків шлях. Звільнення приносить 1917 рік. В добу ж української революції Дмитро Чижевський бере активну участь у російській фракції Центральної Ради, але це вже матеріал для іншої розмови.

Тим часом поділюся ще одним спостереженням. Марія Чижевські чимало місця відводить спогадам при сімейні вечори, заповнені народними переказами, оповіданнями, піснями, майстерними виконавцями котрих були сторож Роман, кухарка Одарка, мати. Своєрідний відголосок їх знаходимо й у Панаса Феденка: “Чижевський пам’ятав пісні й оповідання, які йому доводилося чути змолоду в Олександрії. 1974 року він прислав мені сатиричну пісню про “засідателя”, що “гнався постом на чиюсь біду” і “серед ставу провалився на тонкім льоду”… Пісню Чижевський чув від швачки, що працювала в домі його батька”. Ось тут і напрошуються хрестоматійні аналогії. Леся Українка в далекій Грузії до останнього дня свого життя надиктовувала пісні Волині, коріння ж Чижевського не відпускали його душу, яка б географія тій душі не судилася.

В нелегкий час повертається ім’я Дмитра Чижевського до своїх земляків, але перші кроки вже зроблено. На вимогу громадськості обласна наукова бібліотека (м. Кіровоград) придбала ім’я вченого славіста і філософа.