Петро Кизименко, Геннадій Коган

СЛІДЧА СПРАВА № 51О8
(Маловідомі факти з біографії Дмитра Чижевського)

CПРАВУ, зазначену у назві розвідки, було заведено 18 серпня 1920 року Харківською губЧК і зараз вона зберігається в Київському архіві Служби Безпеки України. Складається справа із 108 сторінок, три з яких протоколи, складені під час арешту, обшуку та допиту Дмитра Чижевського (23 березня 1894 року, м. Олександрія, Україна (Російська імперія) — 18 квітня 1877 року, м. Гейдельберг, Німеччина (ФРН), решта — його посвідчення, мандати, посвідчення на відрядження тощо.

За документами, що зберігаються у справі, можна досить детально прослідкувати життєвий шлях майбутнього провідного авторитета у галузі української літератури й філології, одного з останніх славістів-універсалів, видатного українського вченого — філософа, історика, лінгвіста, нашого земляка Дмитра Чижевського в останні роки його перебування в Україні. А саме в 1917-1921 роках. До речі, саме на цей час припадає пік його політичної та революційної діяльності. Потому була лише еміграція. Була світова слава, визнання. Але не на батьківщині. Тут він став відомим лише по смерті.

У 1916 році 22-річний студент Київського університету Святого Володимира Дмитро Чижевський попав до в’язниці як політв’язень і покарання відбував до лютневої (12 березня за новим стилем) революції в Російській імперії. Ув’язнений він був за організаційну діяльність серед робітників та за членство в Російській соціал-демократичній робітничій партії (РСДРП) меншовиків. По лютневій революції, під час української революції, Чижевський протягом року редагував Київську меншовицьку газету “Рабочая жизнь”. Одночасно був секретарем Українського ЦК РСДРП. Цікаво, що, будучи членом Російської фракції у комітеті Центральної Ради (мала Рада), стоячи біля керма історії, він, як один з чотирьох представників “меншості”, голосував 22 січня 1918 року проти проголошення Незалежності Української Народної Республіки (УНР). При цьому і до сьогодні достеменно не з’ясовано, власні переконання чи партійні вказівки (дисципліна) призвели його до такого рішення.

Напевне останнє, адже Дмитро Чижевський протягом усього життя був переконаним послідовним українофілом.

Щоб не відходити від загальної хронології допису, повідомимо, що у 1919 році Чижевський одружився на соратниці по партії, майбутній лікарці, Лідії Ізрайлівні Маршак. У подружжя була донька — Тетяна, яку виховала мати. Тетяна Чижевська ще до недавна була професоркою слов’янських мов в Уейнському університеті (США).

Під час окупації Києва денікінською “Добровольческой армией” (з серпня 1919 по січень 1920 року) Дмитро Чижевський працює у культурно-просвітницькому відділі “Совпрофа” (Рада професійних спілок) та у Робітничому технікумі викладачем. Крім того, викладачі приватного жіночого інституту у 1920 році обрали його доцентом загального мовознавства. А знаходячись у вирі політичних подій, Чижевський постійно відвідує різноманітні збори, мітинги, на яких нерідко проголошує промови.

По захопленні Києва більшовицькими військами (травень 1920 року) новою владою Чижевського було заарештовано і позбавлено політичних прав. Проте, незадовго він був звільнений і працював знову викладачем робітничо-селянського університету та секретарем Соціалістичного музею. А залишаючись переконаним членом РСДРП (меншовиком), виконував і її партійні доручення. Зокрема, ще навесні 1920 року парторганізацією його було направлено до Харківської губернії, де він працював пропагандистом і агітатором вже від Харківського губкому РСДРП.

Мандрівне життя, постійні відрядження продовжувались до 18 серпня 1920 року, коли Д.Чижевського було черговий раз заарештовано на засіданні Всеукраїнської конференції РСДРП, де він був присутній від її Київської організації. Мотивуванням цього арешту було: “За виступи проти Радянської влади”, Надзвичайної комісії (ЧК), та за заклики до усунення більшовиків”. З Києва Чижевського було відвезено до Харкова – тодішньої столиці УРСР, — де його “Справою…” безпосередньо займалась Харківська губЧК. Вирок комісії сповіщав: “Беручи до уваги, що Дмитра Івановича Чижевського вже було раніше заарештовано Київським ревтрибуналом у справі меншовиків — тримати до особливого рішення колегії ЧК”.

У Харківській в’язниці Дмитро Чижевський перебував принаймні до середини квітня наступного, 1921 року. Бо у “Справі…” є доповідна записка-прохання про видачу йому паперу та олівців. Проте цікаво, що у зазначеній справі немає документа про його звільнення. Напевне воно відбулось протягом другої половини квітня — початку травня. У всякому разі, події з 14 квітня по 14 травня 1921 року змінювались із калейдоскопічною швидкістю. У цей невеличкий проміжок часу Чижевський був звільнений із в’язниці, запрошений на посаду доцента філософії у його alma mater (Київський університет, який щойно став Інститутом народної освіти), де не встигнувши прочитати і першої лекції, Д.Чижевський був знову заарештований та відправлений до табору для інтернованих. Простіше кажучи, до концтабору, одного з тих, на які у молодій Радянській імперії була велика “мода”. Проте, з табору Чижевський “якимось дивом” тікає, і, нелегально перейшовши радянсько-польський кордон, 13 травня 1921 року прибуває до Гейдельбергу.

Обставини втечі Дмитра Чижевського з табору описані Вольфгангом Беркефельдом у книзі, виданій у Мюнхені 1966 року. Та на жаль, цієї книги у нашому розпорядженні поки що немає. Проте, судячи з усього, є підстави вважати, що за “диво” звільнення з концтабору йому довелось розрахуватись згодою на таємне співробітництво з ЧК.

На еміграції, до 1924 року продовжувалась політична причетність Чижевського, як до російської, так і до німецької соціал-демократичної партій. Та в 1926 році він розриває свої політичні обов’язки і приєднується до Німецького християнського екуменічного руху, до якого належав до самої смерті.

м. Кіровоград
(1992-1996 pp.)