«Є така рідкісна порода людей – носіїв мудрого світла. І мови – як по-писаному». Так про Василя Петровича Марка у своїх спогадах написала його вдячна студентка та остання аспірантка Антоніна Царук – поетеса, драматург, критик, членкиня Національної спілки письменників України. І сьогодні, напередодні 90-річного ювілею знаного в Україні педагога, вченого-літературознавця, публіциста, літературного та театрального критика, громадсько-освітнього діяча Василя Петровича Марка, є прекрасна нагода згадати добрим словом цю талановиту людину.
Народився майбутній філолог у селі Руське Поле Тячівського району на Закарпатті. З відзнакою закінчив семирічку в рідному селі, Хустівське педагогічне училище та філологічний факультет Ужгородського університету.
Свою педагогічну діяльність Василь Петрович розпочав у сільських школах Закарпаття. Працював учителем, завучем, директором, у 1973 році захистив кандидатську дисертацію на тему: «Проблема героя у творчості Михайла Стельмаха».
У 1975 році доля назавжди пов’язала Василя Марка з нашим краєм та кафедрою української літератури Кіровоградського державного педагогічного інституту (пізніше педагогічного університету імені Володимира Винниченка). Саме у цьому навчальному закладі він став знаним ученим, авторитетним професором. Тут на повну силу розквітнув його талант науковця та наставника студентської молоді.
Першу свою лекцію в педінституті він присвятив Івану Франку. Ось як про неї згадує академік Академії наук вищої школи України, професор Григорій Клочек: «Протягом однієї лекції для них, студентів, перестав існувати Іван Франко, якого вони знали ще зі школи. Натомість з’явився інший, набагато складніший і цікавіший — геній думки і слова. А в особі Василя Марка вони відчули професіонала, який приніс із собою дух високої, непідробної поваги до науки про літературу».
Про лекції Василя Петровича ходили легенди. Кожна з них була відкриттям незбагненних духовних світів, а натхненність та енергетика лектора зачаровувала і змушувала працювати розум і душу слухача.
Водночас він ніяковів від компліментів, виказуючи шляхетність виховання і скромність. Утім міг бути і палким, гострим у науковій дискусії. Його особистість по-різному себе виявляла, але залишалася незмінною в питаннях порядності та людяності.
У 1992 році Василь Петрович з успіхом захистив докторську дисертацію на тему: «Художня концепція людини і стиль: закономірності взаємодії (на матеріалі сучасної української прози)».
Він був невтомним дослідником творчості багатьох українських письменників, серед яких: Тарас Шевченко, Григорій Квітка-Основ’яненко, Іван Франко, Леся Українка, Василь Стефаник, Михайло Коцюбинський, Володимир Винниченко, Микола Хвильовий, Олесь Гончар, Михайло Стельмах, Дмитро Павличко, Анатолій Мороз, Ліна Костенко, Василь Стус та ін.
Не забував він і своїх земляків – письменників Закарпаття, таких як Олександр Маркуш, Михайло Томчаній, Федір Потушняк, Іван Чендей, Юрій Мейгеш, Василь Басараб, Семен Панько, Дмитро Кешеля, Василь Вовчок, Степан Жупанин, Василь Кохан та ін.
Ось яку характеристику Василю Петровичу дав його земляк – український фольклорист, літературознавець, бібліограф, мистецтвознавець і педагог Іван Хланта, якому він присвятив одну зі своїх книг: «Професійна майстерність Василя Марка природно поєднувалася з інтелігентністю, впевненістю, розкутістю, самоповагою, невимушеністю, елегантністю, врівноваженістю і навдивовиж приязним ставленням до учнів, учителів і взагалі до людей…».
Протягом багатьох років Василь Петрович був беззмінним керівником університетської літературної студії «Обрій», у якій відкривав імена талановитих студентів, майбутніх поетів і прозаїків. Сьогодні одна з активних членкинь студії «Обрій» Надія Гармазій є очільницею обласної організації Національної спілки письменників України.
Як з’ясувалося, Василь Петрович грав на скрипці і писав вірші. Деякі з них були покладені на музику композитором Олександром Решетовим та увійшли до двох його пісенників «Там, де Ятрань круто в’ється» та «В саду цвітуть духмяні абрикоси».
Одним із захоплень професора Василя Марка був театр. Він входив до складу художньої ради музично-драматичного театру імені Марка Кропивницького, завжди відвідував попередні перегляди вистав, не пропускав ні однієї прем’єри, після якої відгукувався на цю подію виваженою і об’єктивною рецензією.
Перу Василя Петровича належить ціла низка рецензій на нові книги не тільки кіровоградських літераторів, а й представників письменницького цеху всієї України.
Василь Марко був неперевершеним публіцистом. Його статті друкувалися на сторінках місцевих ЗМІ та у часописах «Українське літературознавство», «Київ», «Кур’єр Кривбасу», «Жовтень», «Дніпро», «Дивослово», «Людина і світ», «Березіль», «Дзвін», «Карпати», «Слово і час», «Вежа», «Степ» та ін.
Він виступав з доповідями на престижних наукових конференціях, писав відгуки на кандидатські та докторські дисертації, читав оригінальні спецкурси і семінари.
Керуючи роботою аспірантів, він увів у світ науки низку здібних молодих учених. Серед них – його учні, якими він заслужено пишався. Це доцентка кафедри української та зарубіжної літератури Олена Буряк, завідувачка кафедри журналістики, доцентка Наталія Фенько, кандидатки наук, членкині Національної спілки письменників України Антоніна Царук та Надія Гармазій.
Багато уваги вчений приділяв підвищенню фахової майстерності вчителів-філологів: виступав з лекціями, укладав програми авторських курсів, проводив систематичні консультації.
Помітним явищем в українському літературознавстві стали його книги з питань українського літературознавства. Він – автор понад 350 наукових праць з історії української літератури, теорії літератури, методики викладання літератури в загальноосвітній і вищій школах.
Василь Марко – лауреат Кіровоградської обласної літературної премії імені Євгена Маланюка в номінації «Літературознавство та публіцистика» (2007) та літературної премії «Сокіл степів» у номінації «Літературознавчі та критичні статті» (2009) за книгу «Стежки до таїни слова».
Василь Петрович був активним користувачем Обласної універсальної наукової бібліотеки імені Дмитра Чижевського, брав участь у численних заходах, що проходили в різних відділах книгозбірні. Частим гостем він бував і у відділі краєзнавства, співробітники якого добре пам’ятають сивочолого професора, який вирізнявся елегантністю та якоюсь особливою інтелігентністю.
З нагоди ювілею Василя Петровича Марка відділ краєзнавства бібліотеки імені Дмитра Чижевського підготував книжкову виставку «Василь Марко – дослідник українського слова». На виставці широко представлені книги вченого: «Художній світ Михайла Стельмаха» (1982), «У вимірах стилю» (1984), «Окрилені ідеалом» (1985), «Основа творчих шукань» (1987), «Анатолій Мороз. Нариси творчості» (1988), «…І вічна таїна слова. Аналіз великого епічного твору» (1990), «Дружні бесіди: радіопубліцистика» (у співавторстві з Ігорем Добрянським, 2002, 2004, 2008), «Українська література ХХ–ХХІ століть» (2004), «Стежки до таїни слова» (2007), «Аналіз художнього слова» (2013), «Заповітна зоря Івана Хланти» (2018) та інші.
В експозиції – велика добірка наукових записок та збірників наукових праць викладачів Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (серія: «Філологічні науки. Літературознавство»), до яких увійшли статті Василя Марка з актуальних проблем сучасного українського літературознавства.
Особливої уваги заслуговує книга спогадів про видатного педагога «Василь Марко: духовний вимір». Авторка й упорядниця видання – Антоніна Царук. Автори спогадів – люди різних професій, а об’єднало їх те, що їм пощастило в житті зустрітися з педагогом від Бога – Василем Петровичем Марком. Усі вони з вдячністю згадують не лише його лекції та практичні заняття, а й ту самовідданість своїй професії, високий професіоналізм, талант викладача вищої школи, відшліфований багаторічним досвідом роботи на освітянській ниві.
Усіх, хто знав і пам’ятає професора Василя Петровича Марка, запрошуємо до відділу краєзнавства ОУНБ ім. Д. І. Чижевського для ознайомлення з книжковою виставкою «Василь Марко – дослідник українського слова».
Катерина Лісняк,
відділ краєзнавства
