У бібліотеці Чижевського до Дня археолога відбулась подія – цікава та пізнавальна лекція кандидата історичних наук, археолога Миколи Тупчієнка «Скіфський звіриний стиль: розвиток, вид, значення».

Існує багато гіпотез, що пояснюють походження скіфського звіриного стилю. Однак з цих позицій важко пояснити його своєрідність і глибоку самобутність.

Микола Петрович зазначив на початку лекції, що скіфи, прийшовши на територію України ще в прадавні часи VII тис. до н. е., вирізнялися з-поміж сусідів надзвичайною хоробрістю і войовничістю. Сини безкраїх степів, скіфи понад усе шанували й обожнювали довкілля. А звірі, зображувані на численних виробах, багато яких і понині заховані у скіфських курганах, були символами тих чеснот, яких прагнув давній степовий воїн, скотар і хлібороб, – сили, витривалості і спритності.

Скіфський звіриний стиль залишив яскравий, самобутній слід у культурі давніх народів Євразії VII–III ст. до н. е. Він вражає багатством духовного змісту, високим рівнем виконавської майстерності, різноманітністю композицій і матеріалів. Лише на території європейської Скіфії можна виокремити чотири локальні варіанти: прикубанський, степовий, лісостеповий і ольвійський звірині стилі. Кожен із них характеризується певними сюжетно-стилістичними особливостями та інокультурними впливами. Але поширення скіфського звіриного стилю не обмежилося лише цим регіоном. Степи Поволжя і Приуралля, Середня Азія, Казахстан, Алтай і Тува були територіями появи та поширення цього художнього стилю.

Учасники дізнались, що для скіфського звіриного стилю характерні тонке спостереження природи, реалістична передача форм тварин і їх рухів, динамічні композиції, що змальовують боротьбу звірів. Найпоширеніші зображення травоїдних тварин, хижих звірів і птахів, а також фантастичних істот – грифонів.

Прийоми зображень різні: гравіювання по металу і литво, різьблення по дереву і кісті, аплікації зі шкіри. Реалістичність зображень поєднувалася з певною умовністю. Як правило, тварини показані в певних позах, з перебільшено помітними лапами, очима, кігтями, рогами, вухами. Фігури звірів розташовувалися з урахування форми речі, яку вони прикрашали.

Микола Петрович зауважив, що сюжети, щоправда, різноманітністю не вирізнялися. Кожну тварину зображували в дещо традиційних позах. Пантеру й вовка, наприклад, – згорнутими в кільце, а оленя й гірського козла – з підібраними під живіт ногами. Найпопулярнішими були олень, баран, грифобаран, кінь, орел, пантера, лось. Але що дивно, від цих фігурок не віє ні монотонністю, ні одноманітністю, всі вони винятково індивідуальні та неповторні.

«Для Кіровоградської області особливе значення має Мельгуновський курган. Саме тут, у цій скіфській могилі біля Знам’янки було знайдено багато золотих прикрас, які зображували скіфського орла. Цей величний птах згодом став основним елементом символіки регіону, уособлюючи силу, мужність та свободу скіфського народу. Тепер цього орла знають всі, адже він на гербі нашої Кіровоградщини», – підкреслив археолог.

Також здивували учасників заходу представлені паном Миколою відтворені малюнки татуювання людського тіла у скіфів виконаного в звіриному стилі. Реконструкція схеми розташування скіфського тату на тілі – це руки і ноги, прикрашені надзвичайно естетичними малюнками символічних звірів. Лектор зауважив, що саме ноги і руки вважались скіфами символами сили і спритності.

На завершення лекції художниця-керамістка та викладачка Центральноукраїнського державного університету імені Володимира Винниченка Лариса Кулініч представила ексклюзивні студентські роботи з кераміки, де помітний вплив скіфського звіриного стилю.

«Звіриний стиль став не лише естетичним запозиченням, але й символом спадкоємності та єднання з багатими традиціями минулого. Скіфський звіриний стиль – це яскрава та самобутня сторінка в історії світового мистецтва. Його динамічні та величні образи тварин, що поєднують реалізм з глибоким символізмом, продовжують захоплювати та надихати митців», – зазначила художниця.

Попри значні дослідження та численні теорії, питання про походження скіфського звіриного стилю й досі залишається одним з найдискусійніших в історії мистецтва.

Відео заходу можна подивитись на бібліотечному YouTube-каналі.

Лариса Яворська,
відділ мистецтв