Кажуть, що минуле – це надбання нинішніх і майбутніх поколінь, бо саме їм належить винести з нього всі найсерйозніші уроки, щоб подібні людські трагедії не повторювалися. Ніде і ніколи!

Кожного року в останню суботу листопада ми вшановуємо пам’ять жертв Голодомору 1932-1933 років. Це одна з найтрагічніших сторінок історії України.

Саме напередодні Дня пам’яті в бібліотеці Чижевського відбулося засідання Docuclub за участі курсантів Донецького державного університету внутрішніх справ. Учасники клубу переглянули українську документальну стрічку режисера Сергія Буковського «Живі».

Герої фільму були дітьми, коли в їхніх батьків відібрали все. Голодомор забрав життя мільйонів українців, але найжахливіше те, що його можна було уникнути. То була трагедія народу, що жив і працював на найродючішій землі у світі.

Голодомор в Україні в фільмі «Живі» вплетено у сюжет світових подій 1930-х pp.: наслідки великої депресії у США, прихід до влади Гітлера у Німеччині, знищення сталінським режимом українських селян… Останні боролися за свої права, а їх у 1933-му позбавили найменшої можливості вибору та закатували голодом. За словами режисера Сергія Буковського, творча група прагнула через фільм вписати історію Голодомору у світовий контекст, показати, що це не лише українська трагедія, а трагедія всього світу.

Стрічка має назву «Живі», тому що це розповідь про живих, про тих, хто зумів вижити й залишитися людиною. Він про тих українців, які залишаються живими в нашій пам’яті та історії.

В День пам’яті жертв Голодомору українці запалюють свічки в своїх домівках. Вони зігрівають зорі та небо, й душі тих, кого в 33-му не відспівали, не оплакали, не провели, не пам’янули…