Ми частенько говоримо, що проводимо усе життя на роботі. Якщо порахувати, то половину свідомої життєдіяльності кожного дня точно. Важливо тут, як саме говоримо: з усміхненим лицем чи кривою посмішкою. Моя візаві про роботу говорить з натхненням. Адже робота для неї – задоволення. Вона її любить.
Днями у Валентини Животовської ювілей, тож на передодні ми говоримо про велику і важливу частину її щасливого життя – бібліотеку Чижевського.
Три роки тому Валентина Григорівна залишила державну службу і очолила головну книгозбірню області. Повернулась в місце, яке називає своєю alma mater. Адже доленосна зустріч з завідувачкою відділу мистецтв Еллою Янчуковою змінила її мрії стати вчителькою молодших класів на бажання працювати в бібліотеці.
– Це було інше життя. Було багато напрямів роботи – культура багатовимірна. Ми опікувалися бібліотеками, музеями, театрами, філармонією, будинками культури, творчими спілками – більше п’яти тисяч людей, одинадцять установ лише обласного підпорядкування і 1200 закладів, які працюють в галузі. Робота була розписана з січня по грудень. Потрібно було зберегти традиції, як то «Вересневі самоцвіти» чи «Калиновий спів», які є мистецькою візитівкою нашої області, і започаткувати щось нове, модернове. Наприклад, фестиваль- конкурс виконавців на струнних інструментах імені Юрія Хілобокова, «Нейгаузівські музичні зустрічі”, «Чута-фест» та інші. Ми спробували працювати на відкритому просторі і це сподобалось людям. Певно, цей великий двіж, який був в самій галузі, перейшов на бібліотечну справу.
– Але неприємним сюрпризом став локдаун…
– Так, в мене було велике бажання робити щось нове і цікаве, але ми стикнулися з новою невідомою ситуацією. Ми розуміли: якщо не будемо про себе говорити, не знайдемо нову нішу, ми можемо стати непотрібними людям. І ми знайшли вихід: перейшли на взаємодію з нашими користувачами онлайн. Усі наші заходи транслювалися у Facebook та записувалися для YouTube. Ми відкрили свої сторінки в різних месенджерах, щоб люди мали можливість з нами спілкуватись.
Крім того, для усіх охочих ми організували пункт вакцинації. Щоб люди не залишилися без читання вдома і в той же час були впевнені в безпеці, в абонементі відправляли книги на карантин. І в той же час ми проводили публічні лекції онлайн, за що дуже дякуємо нашим друзям з Центральноукраїнського державного університету імені Володимира Винниченка Григорію Клочеку, Оксані Гольник та Сергію Михиді.
– Лоудаун не завадив започатковувати нові проєкти?
– Звісно, ні. Разом з головним управлінням Держпродспоживслужби в Кіровоградській області ми започаткували Школу досвідченого споживача, спільно з Обласним центром контролю та профілактики хвороб МОЗУ «Академію здоров’я», а з Обласним управлінням Держслужби з питань праці – Платформу з питань праці. Ми розуміли, що людям важлива інформація, наприклад, про електронне декларування, попередження травматизму взимку, проходження медоглядів, нещасні випадки на підприємстві, а потім, після лютого 2022-го, трудові відносини під час війни та безпечне користування генераторами.
– Відомо, що вже на другий день з початку повномасштабного вторгнення в бібліотеці ви відкрили Школу виживання.
– Так. Ми записували експертів, у тому числі обласного навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності, які розповідали про правила поведінки у складних ситуаціях, коли військові дії поруч: підготовки приміщень, дій під час артилерійських пострілів, правила виживання в умовах автономного існування тощо. Що робити під час техногенних аварій, як себе вести, якщо доведеться рятувати життя, вчили першій домедичній допомозі, взагалі, як жити в умовах у війни.
Минулого року ми провели дві з половиною тисячі активних заходів, з них 700 у форматі стрімінгу та відеозапису, щоб можна було переглянути у будь-який час на бібліотечних каналах у Facebook та YouTube. На сьогодні відвідування бібліотеки складає 180 тисяч в рік. Я розуміла, що ми повинні бути хабом, де люди можуть отримати будь-яку інформацію.
Ми створювали умови, щоб люди, незалежно від того, що країна опинилася в таких страшних умовах, продовжували одержувати необхідні їм послуги. Жоден проєкт не зупинився. Навпаки, ми почали ще більш активно працювати. Людям потрібна була підтримка – емоційна, психологічна, інформаційна. Ми намагалися зберегти острівки нормального життя. Щоб наші слухачі вищої народної школи мали змогу відволіктися від страхіть війни, допомагали дізнатися про відомих земляків та цікавих подіях з життя нашого чудового міста. Відвідувачам Академії здоров’я експерти продовжували розповідали, як боротися з хворобами, вірусами і супербактеріями і так далі.
– Ви започаткували й роботу проти інформаційної війни?
– Так. У співпраці з громадською організацією «Обласний жіночий інформаційний центр», яку я очолюю, ми реалізували дуже важливий і актуальний проєкт «Жіноче лідерство – запорука успішного розвитку громади». В центрі уваги були інформаційна війна, пропагандистські кампанії та набуття практичних навичок з медіаграмотності, вміння відрізняти факти від суджень, маніпуляцій та відвертої брехні. Глибоко та докладно розбиралися у принципах критичного мислення та інформаційній гігієні, адже 68 відсотків українців для отримання інформації використовують соціальні мережі.
Новими знаннями ми поділилися з колегами та представниками громадських організацій під час реалізації всеукраїнського проєкту «Мир у цифровий час» за «Програмою з розширення можливостей заради відновлення порозуміння для лідерів громад в Україні». Ми навчали усьому, про що я говорила раніше, а також як під час війни комунікувати через соціальні мережі, навчали цифровому блогінгу та відновленню за допомогою арт-практик.
Зараз приємно згадувати конкурс «Я в серці маю те, що не вмирає», в якому зібралися бібліотекарі з 32 територіальних громад Кіровоградщини. Вони створювали буктрейлери та відео поезії за творами Лесі Українки та писали есе, присвячені творчості однієї з найвідоміших українських письменниць. Погодьтеся, це дуже важливо для нашої духовної перемоги над ворогом.
– Відомо, що бібліотека Чижевського одна з перших в країні розпочала роботу з дітьми, які постраждали від війни. Як це відбувалося?
Ще з 2020-го в нас реалізується благодійний проєкт «Наші діти», направлений на підтримку дітей-сиріт, дітей з багатодітних родин та дитячих будинків сімейного типу. Коли почалася фаза повномасштабного вторгнення, кожен з нас, дорослих, пережив відчуття розгубленості, невпевненості, страху чи тривоги. А що відчували діти?! Попри війну ми повинні були повернути їм дитинство. І тому під егідою Всесвітнього фонду допомоги дітям-сиротам (WWO) розпочали програму «Діти України і війна. Кропивницький».
Програма WWO Children of Ukraine передбачає навчально-розвиткові заняття для дітей від трьох до шести років в інноваційному форматі Element of Play. Ми із задоволенням займались і займаємося з дітьми, допомагаємо пізнавати світ. Відомо, що найкраще діти навчаються граючись, тому ми створили для них безпечне та комфортне середовище. Дивлячись, як поводять себе діти, які емоції проявляють, як спілкуються і в якому чудовому настрої йдуть з занять, ми розуміємо, що робимо добру і важливу справу.
Бібліотека Чижевського перемогла у проєкті-конкурсі німецького культурного центру «Goethe-Institut в Україні» при Посольстві ФРН. Це дало змогу влаштувати найпростіше, проте комфортне укриття. Ми отримали потужний генератор, лампи-УФО, світлодіодні лампи та ліхтарі, оновили систему електропостачання, встановили в санвузлі бойлер, маємо великий запас води, аптечку, 200 стільців, спортивні мати та іграшки – усе для затишного та зручного перебування дорослих та дітей. Але це ще не все.
Завдяки благодійному фонду «Безпечне майбутнє» в бібліотеці розпочав свою роботу освітній простір «ChromJunior». В ньому тинейджери за допомогою хромбуків навчаються створювати анімовані проєкти, short story, освоюють мову програмування Scratch, займаються кодуванням, відкривають для себе можливості онлайн-сервісу LearningApps, створюють фото- і відеопрезентації в Canva та багато іншого.
Протягом року, що минув, в інформаційно-ресурсному центрі «Вікно в Америку» відділу документів іноземними мовами ми реалізували програму «Англійська для держслужбовців». Після початку повномасштабної агресії відкрили чотири клуби англійської мови: для переселенців, для початківців, дитячий клуб та клуб для курсантів Донецького університету внутрішніх справ. Цього року з’явились клуби французької та німецької мов.
– Зіркою вашої сьогоднішньої роботи можна назвати дитячу точку «Спільно»?
Безумовно. Вона відкрилась завдяки нашій співпраці з благодійним фондом «Безпечне майбутнє» за підтримки Дитячого фонду ООН. Запрошуємо родити з дітьми на нашу велику і яскраву локацію. Тут є столи і столики, щоб гратися в настільні ігри та брати участь в майстер-класах. На маленьких пуфиках та великих м’яких кріслах-мішках дуже зручно сидіти-лежати і слухати казки. Полички заповнені іграшками та книжками. Усе створено, щоб чудово і корисно провести час. Це наша відповідь війні, це рух до перемоги, це побудова щасливого майбутнього вже сьогодні.
В нас працює Родинний клуб, в якому психологи навчають батьків, як допомагати дітям на різних етапах їхнього дорослішання. В рамках клубу є проєкт «Книга+Театр=Бібліотека», де талановиті актори нашого театру читають дітям казки.
Ми реалізуємо спільні проєкти з Академічним обласним українським музично-драматичним театром імені Марка Кропивницького, Академічним обласним театром ляльок, Держархівом області, Музеєм мистецтв, Обласним краєзнавчим музеєм, бібліотеками Кропивницького, культурними закладами Олександрії… Щоб перерахувати усіх партнерів бібліотеки і наші заходи, не вистачить цілої сторінки газети.
– Ви так цікаво розказуєте про бібліотеку, що хочеться відкласти свої справи і прийти до вас…
І це правильно. Запрошуємо усіх! З нами дуже круто!
– Ми починали розмову про ваш ювілей, а весь час говорили про бібліотеку…
Кожен з нас є те, чого він досяг в житті, що доброго зробив для інших. Бібліотека Чижевського – це більше ніж бібліотека. Я щаслива, що разом з моїм колективом, з моїми однодумцями ми змогли досягти таких успіхів. Це найкращий подарунок. Я щаслива, що керую таким чудовим закладом. Робити добро людям – це та мета, заради якої варто жити. Чи не так?
Лара Гуріна, спеціально для «НС».
