Виводячи клинці на мокрій глині, людина навряд чи усвідомлювала, який подарунок сама собі робить. В епоху неоліту вона створила те, що сформувало цивілізацію, відбиваючи та прискорюючи її. Таблички, сувої, кодекси, манускрипти-палімпсести… і ось він, «квантовий стрибок» Гутенберга.

В образотворчому мистецтві книга та читання посіли особливе місце зі стародавніх часів. Пам’ятаєте такі вирази як «духовна їжа», «поглинати знання»? Так-так, поглинання сакрального тексту було складовою обряду посвяти в пророки. Процитуємо апокаліптичного Іоанна Богослова, який приймає Слово Боже: «І бачив я іншого, сильного ангела, котрий сходив з неба, <…> І була в руці в нього книжка розкрита. <…> І я пішов до ангела і сказав йому, щоб він дав мені книжку. Він сказав мені: «Візьми і з’їж її, і вона буде гірка в череві твоєму, але в устах твоїх — солодка, як мед». І я взяв книжку з руки ангела і з’їв її, і була вона в устах моїх солодкою, як мед, коли ж з’їв її, то гірко стало в череві моєму. І сказав він мені: “Тобі належить знову пророкувати про народи, племена, язики і про царів багатьох”». Найкраще цей епізод відобразив на гравюрі Альбрехт Дюрер.

Взагалі ті, кого ми зараз називаємо класиками образотворчого мистецтва, неймовірно тонко і глибоко зображували людину з книгою. І, очевидно, любили писати на цю тему. Згадаймо рембрантовський «Портрет сина Титуса за читанням». Молода людина сидить, відкинувшись в кріслі, з книгою в руках. Легка посмішка грає на його губах. Він захоплений і натхненний, складається враження, що читання осяює його.

«Дівчина, що читає» Фрагонара, «Бібліотекар» Арчимбольдо, «Мрії» Коркоса, «Книжкова голова» Ступакіса, «Дівчата, що читають» Ренуара, «Дівчина читає» Пікассо… Вони прекрасні. Ними можна милуватися годинами. Вдивлятися і розмірковувати над власними переживаннями від читання, згадувати улюблені книги і задоволення, яке вони дарували.